Перша сторінка

Хто на сайті

Зараз на сайті 0 користувачів і 1 гість.

Інтерв'ю судді-спікера Окружного адмінсуду міста Києва Богдана Саніна виданню "Закон і бізнес": «Більшість суддів побоюються зізнаватися про свою професію»

Найчастіше представники органів влади критикують діяльність саме столичних установ. Окружний адміністративний суд м.Києва не виняток. Відбивати інформаційні атаки політиків доводиться, зокрема, суддям-спікерам установи. Чи потрібно мати комунікативні секрети для спілкування з громадськістю та ЗМІ? Куди приведе Феміду нинішня судова реформа? Чому потрібно оцінити знання міністра юстиції? З яких причин володарям мантій соромно говорити, ким вони працюють? Про це та інше «ЗіБ» поговорив із суддею-спікером Богданом САНІНИМ.

 

«Критика виникає ще до того, як з’являється

кінцеве судове рішення»

— Богдане Володимировичу, робота судді-спікера — це додаткове навантаження. Ви самі погодилися стати, так би мовити, глашатаєм установи чи, може, хтось змусив?

— Ні, абсолютно ніхто не змушував (усміхається). Став суддею-спікером, якщо можна так сказати, випадково. Мене та Марину Бояринцеву суддями-спікерами обрали збори суддів ОАСК. Офіційний інститут спікерства запроваджений тільки рік тому, проте мені здається, що це сталося внаслідок того, що багато хто із суддів вже і до цього активно висловлював свою позицію як у соціальних мережах, так і в ЗМІ.

— Ви сказали, що за пропозицією колег зайняли посаду судді-спікера. Не хотіли від неї відмовитися?

— Знаєте, якщо колектив довіряє, то відмовлятися, мабуть, неправильно.

— ОАСК непроста установа. Часто-густо

він стає об’єктом, на який свою критику спрямовують органи як законодавчої, так і виконавчої влади. Чи важко бути суддею-спікером такої інституції?

— Наш суд унікальний як з огляду на окремі положення Кодексу адміністративного судочинства, так і внаслідок географічного розташування. Адже в Києві перебувають центральні органи виконавчої влади, тому в більшості випадків їхні акти оскаржуються саме до ОАСК. Тому до нашої установи завжди прикута пильна увага громадськості.

Так, з уст представників органів виконавчої та законодавчої влади постійно лунає критика нашої установи. Чому вони вдаються до цього? На мою думку, все просто. Детально проаналізувавши окремі випадки появи критики, можна зробити висновок, що вона виникає ще до того, як з’являється кінцеве судове рішення. Тобто деякі політики працюють на випередження, формуючи свій позитивний імідж за рахунок безпідставних звинувачень судової влади, в тому числі намагаючись виправдати свої протиправні дії або рішення. Саме через таку «інформаційну політику» з боку інших гілок влади суди й

поплатилися своєю репутацією.

Замість того щоб конструктивно працювати, виправляти помилки, аналізувати судову статистику та визначати власні недоліки в роботі, політики обирають простіший шлях — критику суддів.

Взагалі варто говорити відкрито про те, що триває масштабна дискредитаційна кампанія двох гілок влади (законодавчої та виконавчої) проти третьої (судової), в якій бере участь значна кількість політиків. Одні мають на меті отримати тотальний контроль над судовою владою, інші — одержати політичні дивіденди і на популістських лозунгах потрапити до парламенту.

Тому, повертаючись до вашого запитання, скажу, що суддею-спікером бути непросто. Як приклад наведу один з останніх виступів очільника Національної поліції з голослівними звинуваченнями суддів ОАСК у нібито зриві реформи поліції. Натомість ми відкрито показали судову статистику, яка свідчить: із 423 позовів до Нацполіції у 6-х справах було прийнято кінцеві рішення, і лише у трьох із них позовні вимоги задоволено. Більше того, в одному з

таких задоволених позовів представники Нацполіції визнали позовні вимоги. То в чому тут глобальний зрив реформи поліції? Взагалі незрозуміло. Проте такі висловлювання пролунали на широкий загал всього суспільства. А ви ж розумієте, як після подібних огульних заяв політиків важко доносити до людей інформацію про реальний стан справ.

— Крім позовів до Нацполіції, ОАСК доводиться вирішувати велику кількість резонансних справ. Як часто вам як судді-спікеру доводиться відповідати на запити громадськості та ЗМІ? Чи вдається переконати в правоті судової влади та знайти необхідні аргументи?

— Резонансних справ, у тому числі штучно створених, у нас багато. Такі спори розглядаються чи не щодня, тому постійно комунікуємо. Аргументи знаходимо завжди. Доводимо свою точку зору, роз’яснюємо. Звичайно, з представниками профільних видань, таких як ваше, дуже легко спілкуватися. Складнощі виникають під час розмов із загальнонаціональними ЗМІ. І справа навіть не в тому, що журналісти загальнонаціональних видань

здебільшого не мають юридичної освіти, а в тому, що їм потрібно щодня зробити багато сюжетів з різних галузей. Ми розуміємо, що вони не завжди встигають детально розібратися в кожній із тем. Тому таким представникам мас-медіа ми повинні тезисно, лаконічно та просто донести свою позицію.

Коли журналістові коротко та зрозуміло пояснюєш складні речі, в нього з’являється зацікавленість, він починає розпитувати про деталі, з’ясовуючи істину. Можливо, в деяких випадках співробітники ЗМІ навіть змінюють свою думку, починають критично оцінювати ситуацію в цілому. Я не кажу, що це масове явище. Але в тих, з ким ми спілкуємося, розуміння є. Нас не просто слухають, а чують. І це відчувається, наприклад, з телевізійних сюжетів. Якщо раніше вони були зовсім критичними, то зараз вже з’являється значно більше сюжетів, в яких пропорційно висвітлюється позиція сторін.

— То, можливо, у вас є комунікативні секрети?

— Та що ви! (усміхається) Які там секрети, немає ніяких. Проблема суддівської спільноти в тому, що

для спілкування вона використовує дуже складні формулювання. Коли важкі для сприйняття фрази лунають у ЗМІ, на 10-й секунді хочеться вимкнути канал. Людям нецікаво, якої позиції в тому чи іншому питанні дотримується, наприклад, певна міжнародна інституція. Більшості абсолютно все одно, що пишуть у конвенціях, законах та положеннях. Вони хочуть зрозуміти коротко суть проблеми: що сталося, з якої причини і як мало бути.

— По суті ви працюєте «перекладачем».

— Мабуть, це і є робота судді-спікера: необхідно спростити, перекласти на просту мову все те, що написано в рішенні суду. На мою думку, суддя-спікер не повинен виходити до людей та цитувати статті закону.

— Частіше трапляється, що ви реагуєте на запити громадськості та ЗМІ? Чи самі напрошуєтеся щось прокоментувати та пояснити?

— Коли до нас звертаються по коментарі, ми завжди відповідаємо. Звісно ж, хочеться самим виходити на публічні майданчики в мас-медіа. На жаль, але навіть

у телевізійних ток-шоу при обговоренні судової реформи часто відсутні представники судової влади. Тому залучення суддів до участі в телевізійних ефірах — це наші плани на найближче майбутнє.

— То загалом вам подобається посада судді-спікера?

— Однозначно не можу сказати, подобається чи ні…

— Але ж вона не є для вас тягарем?

— Ні, в жодному разі. Я спілкуюся із суддями-спікерами інших установ. Для них така посада не є тягарем. Суддя-спікер реалізує можливість донести позицію суду до широкої громади. Ми сприймаємо посаду судді-спікера не як щось особисте. Ми будуємо місток порозуміння між суспільством, ЗМІ та судовою владою. Якщо в судді не лежить душа до спікерства, він не повинен займатися цією справою. Адже коли суддя не в змозі налагодити комунікацію, втрачається інформаційний зв’язок із суспільством, а тому страждає колектив суду.

«Не бачу жодної проблеми в зустрічі голови суду та народного депутата»

— Звернімося до цифр. За останніми статистичними даними, до кожного із суддів ОАСК щомісяця надходять більш як 100 справ і матеріалів. Розглядаються — 73. Хоча в середньому по Україні цей показник — 34 справи. Чи не страждає якість розгляду справ від того, що дві третини суддів ОАСК без повноважень?

— Знаєте, інколи здається, що в нашому суді працюють роботи, оскільки витримати постійне надмірне навантаження людині дуже складно. Разом з тим при такому навантаженні колеги якісно та кваліфіковано вирішують спори, максимально досліджуючи всі докази. Звісно, може бути й таке, що хочеться приділити більше уваги певному доказу, але в цілому це не впливає на зміст рішення.

Незважаючи на зростання навантаження та психологічну складність мати в провадженні одночасно тисячі справ, судді продовжують якісно здійснювати правосуддя. Колеги витрачають свій вільний час на роботу в суді. Замість того щоб побути з родинами, вони працюють і до 21:00, і до півночі. А на 8:00 вже приходять на роботу. Наші судді —

фанатики своєї справи, ніхто не залишає суд о 17:00—18:00.

Однак варто зрозуміти, що люди, звертаючись до суду, хочуть отримати рішення швидко, як обіцяє їм КАС, наприклад через місяць. І позивача абсолютно не цікавить, скільки суддів у ОАСК сьогодні мають повноваження. Однак навіть при цілодобовому розгляді спорів упоратися з усім обсягом справ у відведені законодавством строки фізично просто неможливо. Перші судові засідання в нових справах призначаються до розгляду через 3—4 місяці. Тому насамперед у такій ситуації найбільше страждають саме люди, які змушені звертатися до суду по захист своїх прав та інтересів.

— Суддівська спільнота зробила вже багато кроків до того, аби достукатися до парламенту, який ігнорує виконання свого обов’язку — обрання суддів безстроково. Все безрезультатно. Недавно голова ОАСК зустрічався з одним із народних депутатів, як він пояснив, аби обговорити питання обрання суддів безстроково. Така зустріч викликала неоднозначні оцінки. Можливо,

суддям варто уникати подібних зустрічей навіть заради таких «благородних цілей»?

— Це штучно створена резонансна ситуація. Дивіться: у нас є три гілки влади. Однак нікого не дивує, коли народні депутати щоденно ходять на зустрічі до міністрів або керівників інших органів державної влади. Також нікого не дивує, що урядовці приходять, наприклад, у комітети Верховної Ради або її кулуари і спілкуються з різних питань. На круглих столах або форумах судді зустрічаються як з народними депутатами, так і з представниками міністерств та відомств, а у перерві всі разом можуть пити каву. І не виключено, що сторонньою особою це може інтерпретуватися зовсім на інший лад.

В озвученій вами ситуації відбулася зустріч представника законодавчої та судової гілок влади. Зустріч проходить у людному місці, вирішуються робочі питання, серед яких і проблема обрання суддів безстроково. Я не розцінював би цю зустріч як певну екстраординарну річ.

Чи постраждав імідж ОАСК? Знаєте, сьогодні будь-яку інформацію можна подати під потрібним комусь

кутом зору, в тому числі з метою маніпулювання свідомістю громадян. От зараз ми з вами розмовляємо, нас фотографують. Якщо зробити знімок у відповідному ракурсі та підписати: «Судова влада та ЗМІ таємно вирішують особисті питання», вже буде «сенсація», яка успішно займе перші шпальти. Погодьтеся, потім нам з вами буде дуже важко переконати когось у протилежному.

Крім цього, до ОАСК мало не щотижня на засідання приходять народні депутати, котрі є стороною в конкретній справі чи звичайними слухачами. Їм цікаво, яке рішення суд прийме у важливій для багатьох громадян справі. Але цю ж картинку можна показати інакше: «Представник влади заходить до суду, аби про щось домовитися та вплинути на суддів». І вже нікого не цікавитиме, що народний депутат був просто стороною у справі. Всі будуть переконані, що можновладець ходив на «перемовини» із суддями.

Тому я не бачу жодної проблеми в зустрічі голови суду та народного депутата. Я більше бачу проблему в тому, як цю інформацію відразу інтерпретували в негативному світлі. Ніхто не дав можливості

відкрито, публічно пояснити, якою була мета зустрічі. Тобто журналісти спочатку висвітлили інформацію під певним кутом, сформувавши вже однозначну думку громадськості, а після цього звернулися по пояснення. Це один з яскравих прикладів маніпуляції свідомістю суспільства.

І цілком логічно, що голова ОАСК наступного ж дня пішов на інший телеканал та, не ховаючись, не тікаючи від ЗМІ, не прикриваючись спікерами чи депутатами, самостійно все пояснив, відповів абсолютно на всі запитання. Це правильний і дуже необхідний вчинок.

— То все ж таки домовився про щось керманич установи з нардепом?

— Наскільки мені відомо, це було звичайне обговорення проблеми тривалого обрання суддів безстроково. Більше того, колектив суду звертався до парламентарів з проханням розглянути це питання. Ми постійно запитуємо в голови ОАСК щодо долі нашого колективного звернення та етапів розв’язання проблеми.

Голова суду нам розповів (до речі, інформацію про всі

свої зустрічі з представниками органів влади він доводить до відома колективу під час зборів суддів), що поки немає прогресу в питанні обрання суддів на посади безстроково.

«Грошові стягнення за посягання на репутацію судової системи нам непотрібні»

— Ми вже згадували про критику ОАСК та розгляд ним резонансних справ. І стосується вона не тільки вашої установи, а й всієї судової системи. Наприклад, Прем’єр-міністр дає вказівку перевірити конкретні рішення судів. А от міністр юстиції не хоче бачити у своєму відомстві колишніх правоохоронців та суддів. Чому такого роду заяви, які суперечать будь-якому правовому глузду, непоодинокі?

— Відверто кажучи, на мою думку, такі заяви суперечать навіть здоровому глузду. В цивілізованій європейській країні за такі публічні виступи, які робить міністр юстиції, чиновник утратив би своє робоче місце вже на наступний день, якщо не через 5 хв. Ми нібито і європейська держава, ми прагнемо

йти до Європи, але водночас міністр юстиції не просто ігнорує, а показує реальне ставлення чи навіть своє повне незнання Конституції, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведу один приклад. За ініціативою міністра юстиції було прийнято так званий люстраційний закон, відповідно до якого судді пройшли перевірку. Тепер вони вже проходять кваліфікаційне оцінювання, під час якого публічно перевіряється рівень їх знань. Але є важливий момент: судді кваліфікаційну перевірку проходять, а міністр юстиції — ні. З урахуванням останніх його виступів мені здається, що це несправедливо. Можливо, варто було б запропонувати міністру публічно пройти атестаційне екзаменування, щоб побачити рівень його знання конвенції, Конституції, рішень Європейського суду з прав людини. Це така відкрита пропозиція. А взагалі, на мою думку, таке оцінювання повинна проходити переважна більшість державних службовців.

Що стосується заяви про «неприйняття» до лав Мін’юсту колишніх суддів, то скажу відверто: при такому керівництві у відомстві судді туди й не

бажають іти працювати. Це по-перше. По-друге, міністр юстиції показав, що він не проти феодального режиму. Чому? Бо в часи феодалізму була неприхована трудова дискримінація: працівник не міг вільно займатися тим чи іншим ремеслом, бо була закритість професій.

І взагалі міністру юстиції варто нарешті зайнятися реформуванням виконавчої служби, адже Україна — лідер за зверненнями до ЄСПЛ саме щодо невиконання судових рішень. Нехай доведе до логічного завершення і реформу реєстраційної служби. Сьогодні про відновлення хвилі рейдерських захоплень в Україні, в тому числі через недосконалість реформи реєстраційної служби, не пишуть тільки ледачі ЗМІ.

— Все ж таки повернімося до мети таких заяв. Ними вони прикривають свою неспроможність провести зміни? Як уважаєте?

— Я не тільки так думаю, а й стверджую: політики або керівники міністерств критикують судову владу, щоб відволікти від своєї нездатності провести

кваліфіковану реформу. В такий спосіб вони намагаються отримати виключно короткострокові політичні дивіденди перед можливими парламентськими виборами.

— Чому наші політики не несуть покарання за такі публічні «витівки»?

— Вважаю, що мають нести. Передусім за неповагу до суду. Так, у Сінгапурі за образливі висловлювання в бік судової системи видання оштрафували на $650 тис. У 1900 р. у Великій Британії за образу судді особу було оштрафовано на £100.

Покарання має бути, оскільки своїми заявами міністр підриває довіру до судової влади. Люди дослухаються до політиків та деякою мірою довіряють їм. Але в разі безпідставних заяв та звинувачень суддівський корпус зобов’язаний звертатися як до національних, так і до міжнародних інституцій.

Звернення до суду з вимогою публічно вибачитися є одним із таких елементів захисту. І грошові стягнення за посягання на репутацію судової системи нам непотрібні, тут має бути саме юридична і

політична відповідальність.

— Ви говорите, що «зробили б». Володарі мантій на такі «ініціативи» якось реагують?

— Повірте, зроблено багато. Ми доносимо інформацію до європейських інституцій, у тому числі через Асоціацію адміністративних суддів, яка є членом Європейської асоціації адміністративних суддів. Але я говорю про площину юридичної відповідальності. Поки в нас не сформований якісний політичний соціум, говорити про політичну відповідальність надзвичайно складно. У нас є напрацювання на майбутнє. Потрібно, мабуть, нам більш радикально підходити до таких речей.

На сьогодні серед суддів є багато таких, які, на жаль, жодним чином не реагують на безпідставні звинувачення політиків та абсолютно не проявляють ініціативи щодо захисту своїх прав. Залишається багато суддів, які бояться виходити «за межі власного кабінету», публічно реагувати на закиди політиків, звертатись із заявами до будь-яких інституцій. А якщо і погоджуються написати

відповідні звернення, то бояться їх підписувати.

Слід усвідомити, що часи, коли панував принцип «Моя хата скраю», вже давно минули. Сьогодні нам потрібно спільними зусиллями протидіяти політикам/експертам, які дискредитують судову владу.

— Тобто до суду так ніхто й не звертався?

— Поки що ні. Але це поки.

— Чому?

— Гарне запитання. Це все буде. Створено Асоціацію адмінсуддів, яка має амбітні плани саме на такі речі. Зараз думаємо, хто міг би бути першим відповідачем. Коли вирішимо, ви дізнаєтеся першими.

— Дякую. Як ви ставитеся до ідеї Вищого адміністративного суду: в межах своєї компетенції установа готова публічно інформувати громадськість про посадовців, які порушують права громадян.

— Я не просто підтримую таку пропозицію, а двома руками «за». Нехай люди бачать, хто з державних

діячів працює не на користь країни. Громадянин матиме можливість відкрити сайт і дізнатися інформацію про певного посадовця. Про що йдеться? Наприклад, до установи, яку очолює певний посадовець, надійшло 100 позовів, 99 з них задоволені судом. Отже, виникають небезпідставні запитання щодо якості та доцільності його роботи, а також необхідності перебування його на посаді за рахунок податків українців.

Очевидно, таку особу необхідно терміново усунути від посад в органах державної влади, закрити йому доступ до будь-яких державницьких функцій, а на його місце підібрати кваліфікованого спеціаліста. Я навів приклад, як судова статистика може позитивно впливати на якість роботи посадових осіб, підвищуючи ефективність роботи органів державної влади.

Якщо представники органів влади кажуть, що суди погані, то вони мають бути чесними перед суспільством, дотримуватися принципу паритетності. Так, політики, якщо в них є факти щодо суддівських проступків, звертаються до Вищої кваліфікаційної комісії суддів чи Вищої ради юстиції. А судді у свою

чергу мають розкривати прізвища осіб, які деструктивно впливають на розвиток держави.

«Коли немає закону, можна робити що завгодно»

— Часто репутація судів страждає через прийняття Верховною Радою поспішних, а тому неякісних законів. Громадяни не завжди розуміють, що суд у прийнятті рішень «обмежений» нормативними актами. На вашу думку, чи повинна бути відповідальність за ухвалення неякісних законів?

— Знаєте, останнім часом я не бачу високої якості законів.

— «Останній час» — це скільки?

— Протягом останніх двох років найбільше. Безумовно, є дуже кваліфіковані законодавчі напрацювання. Але про більшість нормативно-правових актів так сказати не можна. Для прикладу візьмімо закон «Про Національну поліцію». Документ створювався з нуля, до його розроблення

залучалися численні фахівці та експерти. Однак у законі норми виписано неякісно, що й призвело до численних судових спорів.

Нині для усунення недоліків законотворці вже розмірковують над унесенням змін до цього акта. Однак знову ж таки немає жодного прогнозу щодо дії закону в майбутньому, його впливу на суспільні правовідносини. Я вже не говорю про довгострокове прогнозування.

В секретаріаті ВР є головне юридичне управління, в якому працюють золоті голови юридичної спільноти. Ці кваліфіковані кадри пишуть, що закон не відповідає положенням міжнародних документів, суперечить Конституції, він деструктивний, а норми суперечать одна одній. Але в результаті висновки ігноруються, а закон приймається під лозунгом: «Нам так потрібно, бо це революційна необхідність». Тому про якість законів говорити складно, бо я її не бачу.

Але невеликі зрушення є. Судді знайшли спільну мову з деякими народними депутатами та представниками державних органів для висловлення

свого бачення щодо законодавчих ідей. І, знаєте, до суддівського корпусу починають прислухатися.

— Можливо, всі закони, які стосуються судової влади, її представники повинні рецензувати?

— Незалучення широкої суддівської спільноти до обговорення або написання таких законів призводить до появи низки неврегульованих питань. Через це і в судовій реформі зміщені акценти. Вона спрямована на зміну суддівського корпусу, хоча основний наголос потрібно ставити на правах людини та її можливості довести власну позицію.

— Хочете сказати, що нинішня реформа більше кадрова, ніж направлена на зміни самого процесу здійснення правосуддя?

— Так. На жаль, однією із ключових цілей реформи, про що відкрито заявляють представники окремих політичних партій, є зміна кадрів, умови призначення суддів та збільшення їх відповідальності. Однак не приділяється достатньо уваги необхідності створення умов для покращення якості надання послуг судами та якості

законодавства. Адже нерідко одна й та ж норма виписана так, що дозволяє трактувати її по-різному. Саме на це потрібно звертати увагу. Чим краще врегульовані правовідносини, тим менше в людини виникає суперечностей.

— Як уважаєте, чому гіркий революційний досвід нічому не навчив наших можновладців, які до цього часу не змогли прийняти важливий для захисту прав громадян закон — про мирні зібрання? Не ухваливши такого нормативного акта, що здобула, а що втратила Україна як правова, демократична держава?

— Втратила можливості, а не здобула нічого. Мабуть, ще з 2000-х у ВР було зареєстровано 5 чи 6 законопроектів про мирні зібрання. Якщо їх проаналізувати, виявиться, що вони більш-менш ідентичні. Навіть цілі абзаци перекочовують з одного проекту до іншого. Насамперед питання потрібно ставити, мабуть, громадським активістам, експертам, які цією проблемою активно займаються вже понад 2 роки. Їх активність закінчується на критиці судових рішень та поданні скарг, зокрема до Тимчасової

спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, до ВРЮ.

Після цього жодних дій вони не вчиняли. Зокрема, вони не напрацювали свого варіанта законопроекту про мирні зібрання. Ці експерти та активісти щоденно комунікують з народними депутатами, тому їм нескладно було б досягти позитивного результату, якби мали бажання. Однак такого бажання, напевно, немає. Можливо, це пов’язано з тим, що відсутність закону про мирні зібрання дозволяє довільне трактування цього питання та не виключає маніпулювання свідомістю громадян. А зняти відповідальність з двох гілок влади і перекласти її на третю (судову) найпростіше.

Ще однією причиною неприйняття згаданого закону може бути те, що ніхто насправді не хоче плідно займатися цим питанням. Адже відразу різні громадські та експертні ради будуть говорити про обмеження прав цим документом. Коли немає закону, можна робити що завгодно. А ось коли запровадять відповідні правила, вже будуть певні обмеження. Тому й серйозно займатися питанням мирних зібрань ніхто не хоче, бо наслідком може

стати втрата політичного іміджу та способів політичного тиску.

«У багатьох суддів є думки залишити професію»

— Тож нині замість реформаторських дій спостерігаємо тільки популістські обіцянки. Куди може завести Україну загалом та судову владу зокрема сьогоднішня судова реформа?

— Ви думаєте, я футурист? (усміхається) Що я як громадянин хочу від реформи? Хочу, аби суд був повністю незалежним, щоб була реальна реакція на всі прояви тиску на суд, хочу швидко отримати якісне рішення, хочу гарних умов у суді та широкі права для доведення своєї позиції. Також хочу, щоб суддя був соціально захищений.

Як суддя я хочу, щоб у діяльність судової влади ніхто не втручався. Хочу, щоб професія судді стала знову престижною. Адже сьогодні вона втратила свою престижність. Буває, коли колег запитують, де працюють, вони відповідають: «юрисконсультами» або «у сфері юриспруденції». Якщо скажеш, що ти —

суддя, на тебе відразу вішають ярлик негідника. Тому сьогодні більшість суддів побоюються зізнаватися про свою професію.

Якщо ми говоримо про майбутнє, звісно, судовій системі необхідні належне матеріально-технічне забезпечення, запровадження нових технологій, сталість судової практики та юридичного визначення підсудності справ. Уявіть, коли людина за 3—4 роки проходить усі судові щаблі, доходить до вищої інстанції, а їй кажуть: «Знаєте, ви звернулися не до того суду. Ми закриємо провадження, а ви ще 3—4 роки походіть по судах». Це необхідно припинити. Вища інстанція повинна поставити крапку в такій справі, а не змушувати людину починати все з нуля. Одночасно вона в цьому ж рішенні має чітко визначити юрисдикцію таких категорій справ на майбутнє. Але для цього має бути нормативно врегульовано таке її право.

Запропонована реформа, на жаль, до кінця не вирішує вказаних проблем. Зосередивши увагу на кадрових питаннях, реформатори залишили поза увагою цілий пласт інших внутрішніх і зовнішніх проблем, наприклад у сфері суддівського

самоврядування. Погодьтеся, неправильно, коли Рада суддів виконує роль весільного генерала. Її потрібно наділяти додатковими повноваженнями, які слід забрати в інших органів.

— Ви зазначали, що деяким колегам соромно зізнаватися, де вони працюють. Ви особисто не розчарувалися в професії?

— Ні, не соромлюся казати, що працюю суддею. Я відкрито спілкуюся з громадськими активістами, експертами, особами, які проводили та далі продовжують проводити проти мене медіа-кампанію. Всі знають, де я працюю, тому приховувати немає сенсу.

Звісно, розчарування в професії є. Взагалі це почуття нині характерне для молодих суддів, котрі приходили в престижну професію, яким законодавчо гарантували гідні зарплату та умови роботи, які були соціально захищені. Судді із значним досвідом роботи навіть за часів радянської влади не пам’ятають намагань політиків впливати на суддівський корпус. Але нині все інакше. Тому в багатьох суддів є думки залишити професію.

— Наостанок особисте запитання. Не так давно ВРЮ відмовилася вносити подання Президентові про звільнення вас із посади за порушення присяги. Чи не побоюєтеся, що, незважаючи на це, парламент не погодиться обирати вас безстроково?

— Що стосується ВРЮ. Передусім мені було важливо донести свою позицію, бути почутим. Я не збирався писати заяву, звільнятися лише через наявність скарги. Я ставив собі за мету пояснити все, обгрунтувати широкому колу громадськості власну позицію. Це потрібно було для моєї особистої репутації.

До ТСК потрапити не вдалося, можливості дати пояснення не мав. А от ВРЮ вдячний за те, що мене вислухали і на секції, і на засіданні ради. Мене не тільки вислухали, а й почули.

Що ж стосується парламенту та можливості обрання на посаду безстроково, то всі ми бачимо, що сьогодні парламент як юридично, так і політично непередбачуваний. Тому спрогнозувати будь-яке його рішення абсолютно неможливо.

— Але ж на щось сподіваєтеся?

— Особисто для себе ще вирішую, чи залишатися надалі працювати в судовій системі. Документи для обрання безстроково подав, нині вони ще перебувають на розгляді у ВККС. Поки чекаю, коли документи дійдуть до парламенту, тому час для роздумів над майбутнім у цій професії ще є.

Замість післямови. Вже після закінчення розмови ми не на словах, а на ділі переконалися: в судді-спікера важка робота та дуже насичений графік. Адже відразу після нашої зустрічі до нього завітали журналісти одного з телеканалів. Під будівлею ОАСК стояли активісти з плакатами, яким, напевно, теж потрібно буде щось прокоментувати чи роз’яснити. І це був лише початок робочого дня: годинник показував пів на одинадцяту ранку.

http://zib.com.ua/ua/123988-suddya-spiker_oask_bogdan_sanin_bilshist_sud...

 

Контактна інформація суду

Окружний адміністративний суд

міста Києва

01051, м. Київ,

вул. Петра Болбочана, 8, корп.1

(Керівництво суду, судді, канцелярія,

помічники та секретарі суддів)

03150, м. Київ,

вул. Велика Васильківська, 81а

(Судді, помічники та секретарі суддів)

E-mail: inbox@adm.ki.court.gov.ua

 Телефон для довідок:

    +38 (044) 591-55-64

Контакти для прийому запитів

 відповідно до Закону України

«Про доступ до публічної інформації»

Тел./факс: +38 (044) 591-55-39

E-mail: info@adm.ki.court.gov.ua

Графік роботи

Пн. - Чт. з 8:00 до 17:00

Пт. з 8:00 до 15:45

Обідня перерва

12-00 до 12-45

Графік прийому громадян

Керівництво Окружного адміністративного суду міста Києва проводить особистий прийом громадян, представників юридичних осіб, об’єднань громадян без статусу юридичної особи за наступним графіком:

 Голова суду Вовк Павло Вячеславович

кожна остання середа місяця з 9.00 до 11.00


Заступник Голови суду

Аблов Євгеній Валерійович

Перший і третій понеділок місяця з 14.00-16.00 год.


Заступник Голови суду

Келеберда Володимир Іванович

Другий і четвертий вівторок місяця з 09.00-11.00 год.


Керівник апарату суду

Миронюк Дмитро Миколайович

Перший вівторок місяця з 14.00-16.00 год.