Перша сторінка

Хто на сайті

Зараз на сайті 0 користувачів і 3 гостя.

Контакт-центр суду 0-800-501-492

Рішення по справі № 640/12018/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

 

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

26 грудня 2019 року                               м. Київ                              № 640/12018/19

 

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу  

за позовом

Горбасенка Павла Володимировича

до

третя особа

Громадської ради доброчесності  

Вища кваліфікаційна комісія суддів України    

про

визнання протиправними та скасування рішення і висновку,   

 

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Горбасенко Павло Володимирович з позовом до Громадської ради доброчесності, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в якому просить:

-          визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді протоколу зборів Громадської ради доброчесності від 02.06.2019, в частині затвердження висновку про невідповідність Горбасенка Павла Володимировича критеріям доброчесності та професійної етики;

-          визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність судді Господарського суду Київської області Горбасенка Павла Володимировича критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності від 02.06.2019.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що оскаржуваний висновок містить відносно Горбасенка П.В. необґрунтовану інформацію та відомості, що не відповідають дійсності та, відповідно, порушує гарантовані Конституцією України його права та охоронювані законом інтереси. Натомість, висновок від 02.06.2019 не має жодного належного обґрунтованого мотиву його поставлення, а з тексту висновку не вбачається номер колегії, а також у ньому відсутні прізвища та ініціали членів колегії. Крім того, у позовній заяві наголошено на тому, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема щодо достовірності та повноти відомостей, зазначених суб’єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції. На додаток, позивачем зазначено, що Громадська рада доброчесності не входить до системи правосуддя, відтак, з’явилась додаткова ланка, діяльність якої впливає на реалізацію конституційних повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо забезпечення оцінювання та добору суддів, що, за твердженням останнього, є порушенням ст. 131 Конституції України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2019 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), залучено до участі у справі третю особу, встановлено сторонам строк для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечення, а також пояснень третьої особи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.11.2019 зупинено провадження у справі №640/12018/19 до вирішення заяви позивача про відвід судді.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.12.2019, з огляду на відмову у задоволенні заяви Горбасенка П.В. про відвід судді Скочок Т.О. (ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.11.2019 (суддя Келеберда В.І.) поновлено провадження у справі №640/12018/19.

30.11.2019 від представника третьої особи через канцелярію суду надійшли письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог, в яких зазначено, що Вищою кваліфікаційною комісією суддів України визнано суддю Господарського суду Київської області Горбасенка П.В. таким, що відповідає займаній посаді, та прийняла відповідне рішення від 03.06.2019 №351/ко-19. Однак, це рішення набирає чинності у порядку, визначеному пп. 4.10.8 п. 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Станом на момент подання до суду вказаних пояснень, як зазначено представником третьої особи, розгляд питання про підтримку вказаного рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Господарського суду Київської області Горбасенка П.В. на відповідність займаній посаді, відповідно до абз. 3 пп. 4.10.8 п. 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, не відбувся.

У той же час, відповідач не скористався наданим йому правом на подання до суду відзиву, а також не повідомив суд про причини неможливості його подання, з огляду на що, суд звертає увагу на положення ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, неподання суб’єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Крім того, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши подані позивачем та третьою особою документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та пояснення третьої особи, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, протоколом від 02.06.2019 затверджено висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність судді Господарського суду Київської області Горбасенка Павла Володимировича критеріям доброчесності та професійної етики, відповідно до якого, проаналізувавши інформацію про останнього, Громадська рада доброчесності виявила дані, які дають підстави для висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, а саме: суддя не пояснив переконливо джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (її, членів сім’ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо достатності набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ; суддя безпідставно не задекларував майно, що є ліквідним активом і перебуває у власності членів його сім’ї.

Вважаючи вказані висновок та протокол протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Правовий статус та завдання Громадської ради доброчесності (надалі – ГРД) визначені ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У відповідності до ч. 1 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ГРД утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

ГРД, зокрема: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє (ч. 6 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Поряд з наведеним, слід зазначити, що статус і функції ГРД детально викладені в Регламенті ГРД, який схвалено рішенням ГРД від 23.11.2016 №1/2016 (із змінами; далі – Регламент).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Регламенту ГРД, завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Як правильно зазначено в Регламенті, ГРД лише сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в питаннях кваліфікаційного оцінювання суддів, але ГРД не може виносити остаточного рішення щодо доброчесності або професійної етики окремого судді.

Позиція щодо сприяння ГРД роботі ВККС України, про що акцентується у ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», викладена у Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності   від 10.04.2017 (адреса посилання: https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/visnovok_grd.pdf), згідно з яким, ГРД створена як громадський орган, який сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка, відповідно, є основною інституцією, що здійснює перевірку інформації та надання остаточних висновків під час оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді. Оскільки ГРД бере участь у процесі індивідуального оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді, її робота має ставити за мету вдосконалення суддівського корпусу, забезпечуючи його якомога вищу професійність. Згідно з європейськими стандартами, оцінювання суддів має здійснюватися в інтересах громадськості в цілому.

Отже, виходячи з викладених у Висновку Ради Європи правових позицій, положень ст. 87 Закону та ст. 2 Регламенту, на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, яка (функція) забезпечується шляхом сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді.

Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар'єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.

За сферою правового регулювання Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права.

У ст. 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Наведене, крім іншого, вказує на керування ГРД поведінкою іншого суб’єкта (ВККС), що притаманно суб’єктам владних повноважень, здійсненню ними публічно-владних управлінських функцій.

Частиною 4 ст. 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

Оскаржуваний Висновок ГРД, має всі ознаки правового акту індивідуальної дії, оскільки: по-перше, є самостійним юридичним актом, на підставі якого виникають відповідні правовідносини між позивачем і ГРД, ГРД та ВККС України, а також між позивачем і ВККС України; по-друге, він врегульовує відносини щодо конкретного кола осіб, зокрема, щодо позивача, та розрахований на одноразове застосування; по-третє, Висновок є обов'язковим для розгляду ВККС України, яка, в свою чергу забезпечує формування і ведення суддівського досьє, складовою якого є висновок ГРД; по-четверте, спірний висновок безпосередньо впливає на права та інтереси позивача, створюючи правовідносини, в яких отримати рішення про підтвердження ним здатності здійснювати правосуддя він зможе тільки якщо таке рішення буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами ВККС України, тобто кваліфікованою більшістю, в той час як рішення щодо інших кандидатів, які не отримали негативного висновку ГРД, ухвалюватиметься простою більшістю голосів її складу (ч. 3 ст. 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»); по-п’яте, висновок ГРД про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики безпосередньо впливає як на права та інтереси позивача щодо здатності здійснювати правосуддя, так і безпосередньо впливає на професійну суддівську кар’єру позивача, оскільки знаходиться у матеріалах суддівського досьє.

Процес надання для ВККС висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, містить усі ознаки владної управлінської діяльності, на основі Закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 46 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Водночас, п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, визначальною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій. Надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб'єктом владних повноважень, не пов'язується з обов'язковим віднесенням такого суб'єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування та не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб'єкта владних повноважень статусу юридичної особи.

Враховуючи наведені процесуальні приписи ст.ст. 4, 19, 46 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що ГРД має всі визначені ознаки «іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень», оскільки ГРД здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом функцій і завдань у публічній сфері, у тому числі реалізує частину функцій ВККС щодо перевірки та аналізу інформації щодо судді, по суті керує поведінкою останньої, а тому, відповідно, є суб'єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.  

Надаючи тлумачення зазначеній нормі, Конституційний Суд України у рішенні від 25.12.1997 у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Водночас, згідно з п. 67 висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30.06.2017 №JUD-UKR/298/2017 [RJU/AT] (www.legislationline.org), розміщеним на сайті Ради суддів України (www.rsu.gov.ua), «існування двох органів ВККСУ та ГРД, - уповноважених оцінювати суддів і кандидатів на посаду судді одночасно, але відносно незалежно один від одного, дійсно додасть прозорості процедурі оцінювання».

Відповідно до вимог ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Зінченко проти України», ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.

Водночас, у п. 110 рішення у справі «Вінтман проти України» (Vintman v. Ukraine, заява № 28403/05) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначив, що для того, щоб відповідати вимогам статті 13 Конвенції, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці, зокрема органи державної влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню (див. рішення від 18 грудня 1996 року у справі Aksoy v. Turkey, п. 95, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI).

Іншими словами, для того, щоб бути ефективним, засіб юридичного захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади; бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 158, ECHR 2000-ХІ).

У п. 3.3. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності      від 10.04.2017 зазначено, що відповідно до § 47 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» (2011), «організації та громадяни можуть надавати інформацію про кандидата на розгляд Кваліфікаційної комісії суддів, але тепер, згідно з новими положеннями, кандидат на посаду судді має право розглянути таку інформацію, надати пояснення та оскаржити або заперечити її». Це є вдосконаленням попередньої редакції, оскільки Венеціанська комісія вже зазначала, що «винесення інформації про кандидата на посаду судді на розгляд громадськості, у тому числі тих, хто мав досвід ухвалення рішень не на їхню користь, становить загрозу незалежності кандидата на посаду судді і реальний ризик політизації цього питання». (CDLAD(2010)026, § 60)». «Ця дуже сумнівна практика не компенсується тим, що кандидат буде мати право на доступ до інформації, отриманої Вищою кваліфікаційною комісією, і на надання своїх зауважень, хоча це право саме по собі є хорошим явищем. (CDLAD(2010)026, § 61)».

У п. 3.11. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності      від 10.04.2017 відображено, що як уже зазначала Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), усі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності. Будь-  яка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді. Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу брати участь в оцінюванні, наприклад, коментуючи проект висновку оцінювання або надаючи пояснення в процесі оцінювання. Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо, якщо це впливає на «громадянські права» судді в розумінні ст. 6 Європейської конвенції з прав людини. Чим вагоміші наслідки оцінювання для судді, тим важливіші є відповідні права на ефективний перегляд результатів оцінювання.

Суд звертає увагу, що на рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов'язані з механізмами оскарження. Зокрема, у п. 55 рішення ЄСПЛ у справі «Класс та інші проти Німеччини» (06.09.1978) Суд наголосив, що із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (п. 56 абз. 2 рішення).

З огляду на наведене, подання позивачем позову є єдиним можливим способом захисту порушених з боку ГРД прав, а тому відмова у прийнятті та розгляді по суті заявлених вимог означатиме порушення права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що, у свою чергу, є порушенням вимог як національного законодавства, так і приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та обов’язкової до застосування практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, суд враховує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.05.2016 у справі №21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

З огляду на наведене, враховуючи, що складання та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, який за своєю суттю є актом індивідуальної дії, фактично є здійсненням ГРД на підставі Закону публічно-владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби; зважаючи, що Висновок прямо зачіпає права та інтереси позивача; суд приходить до висновку, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України і у такому адміністративному спорі ГРД є належним відповідачем за наведеними вище ознаками.

По суті спору суд зазначає наступне.

Частина 1 ст. 19 Регламенту ГРД встановлює, що за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Громадська рада доброчесності колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.            

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку (ч. 2 ст. 19 Регламенту).

Про необхідність надання саме вмотивованого/обґрунтованого висновку йдеться у п. 3.4. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності    від 10.04.2017, за яким усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар’єри суддів, повинні бути обґрунтованими.

Відповідно до ст. 21 Регламенту ГРД, перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. Така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена Ради.

З метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 1) з'ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 2) порівнює інформацію з різних джерел; 3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; 4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу; 5) звертається за додатковою інформацією до очевидців; 6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними.

Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (кандидата на посаду судді).

Під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема: 1) оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики; 2) відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру; 3) визначає зміст проекту рішення або висновку.

Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку. Проект рішення повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім'я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація, місце його роботи; 3) лаконічне і систематизоване викладення позитивної і (або) негативної інформації про суддю (кандидата на посаду судді), у разі необхідності з посиланням на додатки, оцінку цієї інформації; 4) узагальнені висновки-рекомендації Ради щодо того, яким чином Вища кваліфікаційна комісії суддів України може врахувати зазначену інформацію.

Проект висновку повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім'я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи; 3) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки; 4) мотиви для ухвалення висновку; 5) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.

Згідно зі ст. 18 Регламенту ГРД, за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення. У разі, якщо після ухвалення рішення щодо судді стане відомою інша важлива інформація, Рада колегією чи зборами може прийняти рішення про надання такої інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ГРД надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або суддівського досьє, за наявності відповідних підстав.

Згідно з п. 39 висновку КРЄС №17 (2014), про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади випливає, що джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини та обставин справи, суд приходить до висновку, що підставою для прийняття висновку є наявність у ГРД або достовірної інформації, або обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об'єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

Водночас, суд звертає увагу на те, що визначення поняття «доброчесність» відсутнє у національному законодавстві України. Про зазначене зауважено і у п. 1.1. р. ІІІ Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 та п. 1.3. Звіту Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року (https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_rady_evropy.pdf).

У контексті наведеного слід додати, що згідно з п.п. 169-170 рішення ЄСПЛ від 09.04.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), «вислів «згідно із законом» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25.03.1998 у справі «Копп проти Швейцарії», п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).

Отже, ця фраза передбачає (inter alia), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24.04.2008 у справі «C. G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, п. 39).

Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства», заява №44787/98, п. 46, 2001-IX).

У п. 49 рішення ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) зазначено, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі – у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.

Згідно із Законом і Регламентом ГРД, обсяг оцінювання, здійснюваного ГРД, обмежується професійною етикою та доброчесністю суддів та кандидатів на посаду судді.

Обов'язок суддів дотримуватися правил суддівської етики та суддівської доброчесності, а також обов'язок подавати декларацію доброчесності судді, декларацію родинних зв’язків і дотримуватися антикорупційного законодавства прямо встановлені Законом (ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Поряд з цим, відповідно до вимог п. 11 глави 2 розділу ІІ Положення, відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 11.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам. 11.2. Відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

Відповідно до вимог п. 10 глави 3 розділу ІІ Положення, відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 10.1. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації про доходи від професійної діяльності для самозайнятої особи, фізичної особи – підприємця. 10.2. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації родинних зв’язків та декларації доброчесності, а також інших документах, поданих кандидатом. 10.3. Наявність інформації про вчинення кандидатом на посаду судді проступків або правопорушень, які свідчать про його недоброчесність, а також фактів притягнення його до відповідальності. 10.4. Наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя. 10.5. Відповідність витрат і майна кандидата на посаду судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам. 10.6. Дотримання кандидатом на посаду судді законодавства, що регулює його професійну діяльність.

Відповідно до п. 12 глави 2 розділу ІІ Положення, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї задекларованим доходам. 12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім'ї задекларованим доходам. 12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції. 12.4. Наявність обставин, передбачених пп. пп. 9-12, 15-19 ч. 1 ст. 106 Закону. 12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді. 12.6. Наявність незабезпечених зобов'язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею. 12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими: 12.7.1. Чесність і порядність. 12.7.2. Контрпродуктивна поведінка. 12.7.3. Схильність до зловживань.

Показники, передбачені п.п. 12.1-12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема: 1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади; 2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності); 4) декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді; 5) результатів регулярного оцінювання; 6) результатів перевірки декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності); 7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності); 8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Показник, передбачений п. 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, та співбесіди.

Таким чином, оскільки відповідно до ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ГРД утворюється з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, суд вважає, що при прийнятті будь-якого з передбачених статтями 18, 19 Регламенту рішень, відповідач має враховувати саме показники, визначені відповідними пунктами та главами Положення.

Підсумовуючи викладене, виходячи з положень ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 19 Регламенту, суд акцентує увагу на тому, що висновки ГРД повинні бути обґрунтованими, а викладені в них обставини - достовірно підтвердженими.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Даний конституційний припис закріплений у ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі      Конституції України      гарантується.

Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини констатує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Дані позиції знаходять своє практичне застосування і у практиці Верховного Суду (постанова від 28.08.2018 у справі №820/3789/17).

Суд зауважує, що оскільки у правовідносинах з позивачем ГРД виступає як суб'єкт владних повноважень, прийнятий нею Висновок, як акт індивідуальної дії, який зумовлює виникнення правових наслідків для позивача в питаннях суддівської кар’єри останнього, має відповідати критеріям, визначеними ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.     

Зважаючи, що Висновок за своїми ознаками фактично є рішенням суб’єкта владних повноважень, суд наголошує, що на нього розповсюджуються вимоги ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені      Конституцією      та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, необхідною є перевірка судом оскаржуваного висновку ГРД на відповідність критеріям, що встановлені у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

У Звіті USAID щодо Громадської ради доброчесності та результатів її роботи, які використовує Вища кваліфікаційна комісія суддів (квітень-травень 2017 року) (адреса посилання: https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_grd.pdf) констатується, що відповідно до п. 6 ст. 87 Закону «Про судоустрій та статус суддів», ГРД збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) і надає ВККСУ інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді).

Якщо кандидат не задовольняє критерії професійної етики та доброчесності, разом з іншою інформацією мають повідомлятися також обґрунтовані причини, з урахуванням яких зроблено висновок про невідповідність. Виходячи з тлумачення змісту цієї статті, рекомендується, щоб висновок ГРД про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, що надається ВККСУ, не просто містив мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документацією, яка перевіряється, і яка містить інформацію про та посилання на порушення кандидатом певних стандартів професійної етики та доброчесності.

У Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року зазначається, що у п. 24 Висновку КРЄС № 1 (2001) про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів вказано, що об’єктивні стандарти потрібні не лише для того, щоб виключити політичний вплив, але й з інших причин, наприклад, щоб уникнути ризику, пов’язаного з припущенням про наявність фаворитизму, консерватизму та корпоративізму, який виникає, коли призначення або оцінювання здійснюються не на основі чітко визначеної процедури, а на підставі особистих рекомендацій. Згідно з викладеними у Звіті висновками, усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар’єри суддів, повинні бути обґрунтованими (п. 92. Висновку КРЄС № 10 (2007) про судову раду на службі суспільству). Однак через вказані вище недоліки щодо нерелевантності інформації, оцінювання судових рішень та різних підходів до конкретних фактів можна дійти висновку, що окремі затверджені ГРД висновки були необґрунтованими або частково необґрунтованими.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного висновку, ГРД не змогла забезпечити судді право на відповідь до початку його співбесіди з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, оскільки суддя не надав ГРД свої контакти, а комісія призначила її у строк, що унеможливило таку комунікацію. Натомість, за твердженням позивача, інформація щодо робочої адреси останнього є у вільному доступі, враховуючи обізнаність відповідача щодо місця роботи Горбасенка П.В., а ВККСУ, у свою чергу, завчасно розмістила оголошення про проведення співбесіди з позивачем, що не спростовано відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, під час судового розгляду справи. Вказане фактично позбавило позивача права на надання останнім пояснень безпосередньо до ГРД.

Крім того, суд погоджується з твердженнями позивача щодо відсутності в оскаржуваному висновку інформації щодо особи/осіб, які підписали такий висновок, оскільки останній у графі підпису містить лише позначення «координатор ГРД (підписано електронним цифровим підписом)». Жодних пояснень з приводу вказаного відповідачем також не надано.

Щодо суті обставин, які були покладені в основу оскаржуваного висновку, інтерпретація яких стала підставою для його прийняття, необхідно зазначити наступне.

Так, оскаржуваний висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність судді Господарського суду Київської області Горбасенка П.В. критеріям доброчесності та професійної етики ґрунтуються на тому, що суддя не пояснив переконливо джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (її, членів сім’ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, що, на думку розсудливого спостерігача, викликає сумніви щодо достатності набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ; суддя безпідставно не задекларував майно, що є ліквідним активом і перебуває у власності членів його сім’ї.

Зокрема, у висновку наголошено на тому, що відповідно до декларацій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки у судді відсутні члени сім’ї. Відповідно до даних суддівського досьє, суддя 24.12.2014 розлучився зі своєю дружиною Свириденко Ганною Вікторівною. Однак, після цього він здійснив низку подорожей за кордон (понад 14) з колишньою дружиною, зокрема через 5 днів після розлучення (з 29.12.2014 по 08.01.2015) була спільна поїздка у Європу. При цьому, поїздки були на новорічні свята, які вважаються сімейними. У лютому 2017 року у них народилась спільна дитина, з якою розпочались спільні поїздки за кордон. Також, у висновку зауважено, що у спільних подорожах після народження дочки почала брати участь колишня теща судді, що тільки додає ознак сімейного відпочинку даним подорожам.

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказано, що спільні подорожі пов’язані з необхідністю реалізації прав та обов’язків щодо спільної дитини, а щодо подорожі, яка мала місце через п’ять днів після одруження позивачем вказано, що дана подорож планувалась заздалегідь, квитки та готель були оплачені більш ніж за півроку до подорожі, після чого домовились відпочивати по можливості разом.

У відповідності до оскаржуваного висновку, ГРД встановлено, що дружина Горбасенка П.В., відповідно до відомостей, які наявні у суддівському досьє, є власником великої кількості нерухомості. У період перебування у шлюбі із суддею (25.05.2012 – 25.12.2014) екс-дружина стала власницею коштовної нерухомості, а саме: (1) будинок 122,1 кв.м, АРК, м. Ялта, смт. Гаспра; (2) квартира + 2 паркомісця 164,1 кв.м + по 20 кв.м, м. Київ, вул. Щорса (Печерський район); (3) квартира 155,4 кв.м; (4) земельна ділянка 0,2234 га, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка; (5) земельна ділянка 0,0999 га, м. Київ, Оболонський район, вул. Лісна (Пуща-Водицьке лісництво).  Відповідно до декларації судді, доходи дружини за цей період склали 1   016   939,00 грн. Відтак, ГРД зроблено висновок про те, що цих коштів достатньо для придбання вищевказаного майна. При цьому, з приводу вказаного у висновку наголошено, що це майно було набуто у час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу, а тому є спільною власністю подружжя, а у суддівському досьє відсутній документ, який би спростовував цю встановленому законом презумпцію, відтак, суддя мав би декларувати майно, яке є його спільною власністю навіть після розлучення.

З приводу вказаного позивачем зазначено, що земельна ділянка 0,0999 га, м. Київ, Оболонський район, вул. Лісна (Пуща-Водицьке лісництво), квартира загальною площею 155,4 кв.м., а також приміщення 122,1 кв.м, АРК, м. Ялта, смт. Гаспра були придбані колишньою дружиною ще до реєстрації шлюбу, на підтвердження чого останнім надано до суду копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.10.2010, зареєстрованого у реєстрі за №8076, свідоцтва про право власності від 30.03.2006 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.07.2011

Також, у позовній заяві зазначено, що з 22.06.2011 Свириденко Г.В. зареєстрована як фізична особа-підприємець. У грудні 2011 року стала співзасновником фірми з часткою 50%. Іншим засновником є Кривобок В.Я. 25.12.2011 колишня дружина отримала позику у розмірі 1   800   000,00 грн. від компаньйона – Кривобока В.Я., що підтверджується копією договору позики від 25.12.2011 №12/2011. Крім того, 30.06.2010 колишня дружина разом з колишнім тестем відчужили належну їм квартиру за 474   600,00 грн., що еквівалентно на той час 60 000дол. США (дані кошти у повному обсязі отримала Свириденко Г.В., і батько лишив їй свою половину коштів, без оформлення будь-яких документів), яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Оноре Бальзака, що підтверджується доданими документами (копія нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 30.06.2010). Дохід від підприємницької діяльності Свириденко Г.В., згідно з отриманими позивачем даними, склав за 2012 рік  63   000,00 грн., за 2013 рік  - 130   500,00 грн., на підтвердження чого надано копію довідки Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві. У той же час, позивачем наголошено, що ГРД вірно зазначила про інші доходи дружини у цей період у розмірі 1   016   939,00 грн. На підставі викладеного, позивачем вказано, що все набуте у період шлюбу майно набуто дружиною за її особисті кошти, а тому не є спільною власністю подружжя.

На додаток, в оскаржуваному висновку вказано, що за період перебування у шлюбі з колишньою дружиною (25.05.2012 – 25.12.2014) її батьки стали власниками коштовного рухомого та нерухомого майна, а саме: (1) квартира 52,19 кв.м, м. Київ, вул. Героїв Дніпра; (2) квартира, 52,40 кв.м, м. Київ, вул. Гавро Лайоша; (3) автомобіль AUDI A6 QUATTRO, 2005 року випуску, (4) автомобіль LEXUS RX 350, 2014 року випуску; (5) автомобіль, VOJKSWAGEN TOUAREG, 2012 року випуску. З даних суддівського досьє, загальний дохід у 2013-2014 роках тещі та тестя судді складав 601   411,00 грн., а за період з 2013 по 2018 року  - 774   287,00 грн., що, на думку ГРД, недостатньо для набуття вказаного майна.

З огляду на викладене, позивачем зазначено, що квартира 52,19 кв.м, м. Київ, вул. Героїв Дніпра була отримана тещою у подарунок від її матері (договір дарування від 20.08.2013, зареєстрованого у реєстрі за №420), а автомобіль AUDI A6 QUATTRO, 2005 року випуску також подарований їй колишньою дружиною позивача.

Щодо решта майна у позовній заяві наголошено на тому, що 23.12.2011 та 29.09.2012 колишня теща відчужила дві квартири вартістю 70   000 дол. США та 91   000 дол. США, на підтвердження чого надано копії відповідних договорів. Крім того, за твердженням позивача, у висновку ГРД вірно зазначено, що інші доходи колишніх тестя і тещі у вказаний період становив 601   411,00 грн.

У зв’язку з цим, слід додати, що правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначені у Законі України «Про запобігання корупції».

У відповідності до ч. 1 ст. 4 та п. 8 п. 8 ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції», виключно Національне агентство з питань запобігання корупції наділене на законодавчому рівні повноваженнями з контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

У рішенні Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 814/886/17 зазначено, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб'єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Таким чином, саме цей компетентний орган вправі має право стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки щодо порушення позивачем вимог щодо декларування, необхідності декларування фактів, що випливають з наведених вище обставин.

Таких висновків НАЗК під час розгляду справи до суду не надано. Відсутні і докази звернення з цього приводу відповідача чи ВККС до НАЗК.

Відповідачем також не доведено перед судом достатності вказаних обставин для висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики. Відтак, суд дійшов до висновку, що доводи відповідача у наведеному аспекті є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, отже, оскаржувані висновок та протокол не можуть вважатися законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі висновків компетентного органу у відповідній сфері, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення останніх у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12, 77, 139, 246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді протоколу зборів Громадської ради доброчесності від 02.06.2019, в частині затвердження висновку про невідповідність Горбасенка Павла Володимировича критеріям доброчесності та професійної етики.

Визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність судді Господарського суду Київської області Горбасенка Павла Володимировича критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності від 02.06.2019.

 

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.    

 

          Суддя                                                                                                Т.О. Скочок

Контактна інформація суду

Окружний адміністративний суд

міста Києва

01051, м. Київ,

вул. Петра Болбочана, 8, корп.1

(Керівництво суду, судді, канцелярія,

помічники та секретарі суддів)

03150, м. Київ,

вул. Велика Васильківська, 81а

(Судді, помічники та секретарі суддів)

E-mail: inbox@adm.ki.court.gov.ua

 Телефон для довідок:

    +38 (044) 591-55-64

Контакти для прийому запитів

 відповідно до Закону України

«Про доступ до публічної інформації»

Телефон: +38 (044) 591-55-63

E-mail: info@adm.ki.court.gov.ua

Графік роботи

Пн. - Чт. з 8:00 до 17:00

Пт. з 8:00 до 15:45

Обідня перерва

12-00 до 12-45

Графік прийому громадян

Керівництво Окружного адміністративного суду міста Києва проводить особистий прийом громадян, представників юридичних осіб, об’єднань громадян без статусу юридичної особи за наступним графіком:

 

Голова суду

Вовк Павло Вячеславович

Остання середа місяця з 09.00-11.00 год.


Заступник Голови суду

Келеберда Володимир Іванович

Другий і четвертий вівторок місяця з 09.00-11.00 год.


Заступник Голови суду

Аблов Євгеній Валерійович

Перший і третій понеділок місяця з 14.00-16.00 год.


Керівник апарату суду

Миронюк Дмитро Миколайович

Перший вівторок місяця з 14.00-16.00 год.