Перша сторінка

Хто на сайті

Зараз на сайті 0 користувачів і 5 гостей.

Контакт-центр суду 0-800-501-492

Рішення по справі № 640/22327/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

 

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

22 квітня 2020 року                               м. Київ                              № 640/22327/19

 

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу  

за позовом

Могила Сергія Костянтиновича  

до

третя особа

Громадської ради доброчесності  

Вища кваліфікаційна комісія суддів України    

про

визнання протиправними та скасування рішення і висновку, зобов’язання вчинити дії,

 

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Могил Сергій Костянтинович з позовом до Громадської ради доброчесності, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Могила Сергія Костянтиновича критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності 24.01.2019;

- визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді Протоколу засідання Громадської ради доброчесності від 24.01.2019, в частині затвердження висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Могила Сергія Костянтиновича критеріям доброчесності та професійної етики;

- зобов’язати Громадську раду доброчесності вилучити висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Могила Сергія Костянтиновича критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 24.01.2019, шляхом відкликання цього висновку з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що оскаржуваний висновок прийнято фактично з порушенням законного права Могила С.К. на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, оскільки позивачу не надано можливості надати пояснення та докази на підтвердження його пояснень щодо протиправної інформації, яка міститься в оскаржуваному висновку. Крім того, у позовній заяві наголошено на тому, що оскаржуваний висновок має відмітку про найменування осади особи, яка його підписала «Координатор Громадської ради доброчесності» та на місці підпису наявна друкована відмітка «підписано електронним цифровим підписом», проте, відомості про особу, яка підписала, відсутні, тобто особа «координатора» не ідентифікована. На додаток, представником позивача зауважено на тому, що положення оскаржуваного висновку повністю спростовуються фактичними обставинами. При цьому, в якості наявного у позивача порушеного права представником позивача зазначено, що позивач вважав оскаржуваний висновок таким, що припинив свій вплив на позивача, оскільки положення останнього спростовані під час співбесіди та на засіданнях Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, за результатами чого останньою ухвалено рішення про підтвердження здатності позивача здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а Указом Президента України від 07.05.2019 №195/2019 Могила С.К призначено суддею Верховного Суду. Разом з тим, п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 №193-ІХ передбачено те, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України протягом двох місяців з дня формування її нового складу проводить відбір суддів до касаційних судів у складі Верховного Суду із числа суддів відповідних касаційних судів Верховного Суду за критеріями професійної компетентності, етики та доброчесності. Відтак, за твердженням представника позивача, оскільки оскаржуваний висновок хоч і повинен був вичерпати свою дію під час проходження позивачем процедури відбору суддів Верховного Суду, як акт, який розрахований на разове застосування, однак, фактично відновив свій вплив, з огляду на набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 №193-ІХ, а тому саме з 07.11.2019 (дата набрання чинності вказаного Закону) обраховується строк звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2019 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), залучено до участі у справі третю особу, встановлено сторонам строк для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечення, а також пояснень третьої особи.

05.12.2019 від представника третьої особи через канцелярію суду надійшли письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог, в яких вказано про те, що 04.02.2019 позивачем надано усні та письмові пояснення, а також відповідні документи стосовно зазначених в оскаржуваному висновку доводів, які досліджено та оцінено Комісією під час проведення з ним співбесіди, внаслідок чого Комісією прийнято рішення від 04.02.2019 №156/вс-19, яким Могилу С.К. визнано таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, та рішення від 25.02.2019 №257/вс-19, яким підтримано рішення Комісії у складі колегії від 04.02.2019 №156/вс-19 про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Могила С.К. здійснювати правосуддя.

18.12.2019 від представника позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на пояснення третьої особи, в якій останнім додатково наголошено на обґрунтованості заявлених позовних вимог.

У той же час, відповідач не скористався наданим йому правом на подання до суду відзиву, а також не повідомив суд про причини неможливості його подання, з огляду на що, суд звертає увагу на положення ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, неподання суб’єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Крім того, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши подані позивачем та третьою особою документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та пояснення третьої особи, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   протоколом від 24.01.2019 затверджено висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Могила Сергія Костянтиновича критеріям доброчесності та професійної етики від 24.01.2019, відповідно до якого, проаналізувавши інформацію про суддю Вищого господарського суду України Могла Сергія Костянтиновича, Громадська рада доброчесності виявила дані, які дають підстави для висновку про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, а саме: 1) кандидат на посаду судді, обіймаючи посаду, отримував державні нагороди, а також будь-які інші винагороди; 2) кандидат на посаду судді використовував родинні зв’язки для здійснення кар’єри чи отримання невиправданих преференцій; 3) кандидат не пояснив переконливо джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (його, членів сім’ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ; 4) кандидат на посаду судді приватизував квартиру, яка була надана як службова і продав її; 5) кандидат на посаду судді не реагував на відомі йому випадки недоброчесної або неетичної поведінки колег, покривав таку поведінку або відомі йому факти протиправної діяльності суддів, працівників суду, нехтуючи відповідальністю не лише за свою поведінку, а і за діяльність системи правосуддя загалом; 6) кандидат на посаду судді допускав дії або бездіяльність, що призвело до розподілу справ у суді з порушенням принципу випадковості при використанні автоматизованої системи, або іншим чином втручався в автоматизований розподіл справ.

Вважаючи вказаний висновок протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Правовий статус та завдання Громадської ради доброчесності (надалі – ГРД) визначені ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до ч. 1 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ГРД утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

ГРД, зокрема: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє (ч. 6 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Поряд з наведеним, слід зазначити, що статус і функції ГРД детально викладені в Регламенті ГРД, який схвалено рішенням ГРД від 23.11.2016 №1/2016 (із змінами; далі – Регламент).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Регламенту ГРД, завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Як правильно зазначено в Регламенті, ГРД лише сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в питаннях кваліфікаційного оцінювання суддів, але ГРД не може виносити остаточного рішення щодо доброчесності або професійної етики окремого судді.

Позиція щодо сприяння ГРД роботі ВККС України, про що акцентується у ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», викладена у Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 (адреса посилання: https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/visnovok_grd.pdf), згідно з яким, ГРД створена як громадський орган, який сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка, відповідно, є основною інституцією, що здійснює перевірку інформації та надання остаточних висновків під час оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді. Оскільки ГРД бере участь у процесі індивідуального оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді, її робота має ставити за мету вдосконалення суддівського корпусу, забезпечуючи його якомога вищу професійність. Згідно з європейськими стандартами, оцінювання суддів має здійснюватися в інтересах громадськості в цілому.

Отже, виходячи з викладених у Висновку Ради Європи правових позицій, положень ст. 87 Закону та ст. 2 Регламенту, на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, яка (функція) забезпечується шляхом сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді.

Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар'єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.

За сферою правового регулювання Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права.

У ст. 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Наведене, крім іншого, вказує на керування ГРД поведінкою іншого суб’єкта (ВККС), що притаманно суб’єктам владних повноважень, здійсненню ними публічно-владних управлінських функцій.

Частиною 4 ст. 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

Оскаржуваний висновок ГРД, має всі ознаки правового акту індивідуальної дії, оскільки: по-перше, є самостійним юридичним актом, на підставі якого виникають відповідні правовідносини між позивачем і ГРД, ГРД та ВККС України, а також між позивачем і ВККС України; по-друге, він врегульовує відносини щодо конкретного кола осіб, зокрема, щодо позивача, та розрахований на одноразове застосування; по-третє, висновок є обов'язковим для розгляду ВККС України, яка, в свою чергу забезпечує формування і ведення суддівського досьє, складовою якого є висновок ГРД; по-четверте, спірний висновок безпосередньо впливає на права та інтереси позивача, створюючи правовідносини, в яких отримати рішення про підтвердження ним здатності здійснювати правосуддя він зможе тільки якщо таке рішення буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами ВККС України, тобто кваліфікованою більшістю, у той час як рішення щодо інших кандидатів, які не отримали негативного висновку ГРД, ухвалюватиметься простою більшістю голосів її складу (ч. 3 ст. 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»); по-п’яте, висновок ГРД про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики безпосередньо впливає як на права та інтереси позивача щодо здатності здійснювати правосуддя, так і безпосередньо впливає на професійну суддівську кар’єру позивача, оскільки знаходиться у матеріалах суддівського досьє.

Процес надання для ВККС висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, містить усі ознаки владної управлінської діяльності, на основі Закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 46 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Водночас, п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, визначальною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій. Надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб'єктом владних повноважень, не пов'язується з обов'язковим віднесенням такого суб'єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування та не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб'єкта владних повноважень статусу юридичної особи.

Враховуючи наведені процесуальні приписи ст.ст. 4, 19, 46 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що ГРД має всі визначені ознаки «іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень», оскільки ГРД здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом функцій і завдань у публічній сфері, у тому числі реалізує частину функцій ВККС щодо перевірки та аналізу інформації щодо судді, по суті керує поведінкою останньої, а тому, відповідно, є суб'єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.  

Надаючи тлумачення зазначеній нормі, Конституційний Суд України у рішенні від 25.12.1997 у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Водночас, згідно з п. 67 висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30.06.2017 №JUD-UKR/298/2017 [RJU/AT] (www.legislationline.org), розміщеним на сайті Ради суддів України (www.rsu.gov.ua), «існування двох органів ВККСУ та ГРД, - уповноважених оцінювати суддів і кандидатів на посаду судді одночасно, але відносно незалежно один від одного, дійсно додасть прозорості процедурі оцінювання».

Відповідно до вимог ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Зінченко проти України», ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.

Водночас, у п. 110 рішення у справі «Вінтман проти України» (Vintman v. Ukraine, заява № 28403/05) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначив, що для того, щоб відповідати вимогам статті 13 Конвенції, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці, зокрема органи державної влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню (див. рішення від 18 грудня 1996 року у справі Aksoy v. Turkey, п. 95, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI).

Іншими словами, для того, щоб бути ефективним, засіб юридичного захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади; бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 158, ECHR 2000-ХІ).

У п. 3.3. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності         від 10.04.2017 зазначено, що відповідно до § 47 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» (2011), «організації та громадяни можуть надавати інформацію про кандидата на розгляд Кваліфікаційної комісії суддів, але тепер, згідно з новими положеннями, кандидат на посаду судді має право розглянути таку інформацію, надати пояснення та оскаржити або заперечити її». Це є вдосконаленням попередньої редакції, оскільки Венеціанська комісія вже зазначала, що «винесення інформації про кандидата на посаду судді на розгляд громадськості, у тому числі тих, хто мав досвід ухвалення рішень не на їхню користь, становить загрозу незалежності кандидата на посаду судді і реальний ризик політизації цього питання». (CDLAD(2010)026, § 60)». «Ця дуже сумнівна практика не компенсується тим, що кандидат буде мати право на доступ до інформації, отриманої Вищою кваліфікаційною комісією, і на надання своїх зауважень, хоча це право саме по собі є хорошим явищем. (CDLAD(2010)026, § 61)».

У п. 3.11. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності         від 10.04.2017 відображено, що як уже зазначала Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), усі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності. Будь- яка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді. Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу брати участь в оцінюванні, наприклад, коментуючи проект висновку оцінювання або надаючи пояснення в процесі оцінювання. Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо, якщо це впливає на «громадянські права» судді в розумінні ст. 6 Європейської конвенції з прав людини. Чим вагоміші наслідки оцінювання для судді, тим важливіші є відповідні права на ефективний перегляд результатів оцінювання.

Суд звертає увагу, що на рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов'язані з механізмами оскарження. Зокрема, у п. 55 рішення ЄСПЛ у справі «Класс та інші проти Німеччини» (06.09.1978) Суд наголосив, що із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (п. 56 абз. 2 рішення).

З огляду на наведене, подання позивачем позову є єдиним можливим способом захисту порушених з боку ГРД прав, а тому відмова у прийнятті та розгляді по суті заявлених вимог означатиме порушення права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що, у свою чергу, є порушенням вимог як національного законодавства, так і приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та обов’язкової до застосування практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, суд враховує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.05.2016 у справі №21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

З огляду на наведене, враховуючи, що складання та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, який за своєю суттю є актом індивідуальної дії, фактично є здійсненням ГРД на підставі Закону публічно-владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби; зважаючи, що Висновок прямо зачіпає права та інтереси позивача; суд приходить до висновку, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України і у такому адміністративному спорі ГРД є належним відповідачем за наведеними вище ознаками.

По суті спору суд зазначає наступне.

Частина 1 ст. 19 Регламенту ГРД встановлює, що за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Громадська рада доброчесності колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.                  

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку (ч. 2 ст. 19 Регламенту).

Про необхідність надання саме вмотивованого/обґрунтованого висновку йдеться у п. 3.4. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017, за яким усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар’єри суддів, повинні бути обґрунтованими.

Відповідно до ст. 21 Регламенту ГРД, перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. Така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена Ради.

З метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 1) з'ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 2) порівнює інформацію з різних джерел; 3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; 4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу; 5) звертається за додатковою інформацією до очевидців; 6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними.

Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (кандидата на посаду судді).

Під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема: 1) оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики; 2) відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру; 3) визначає зміст проекту рішення або висновку.

Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку. Проект рішення повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім'я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація, місце його роботи; 3) лаконічне і систематизоване викладення позитивної і (або) негативної інформації про суддю (кандидата на посаду судді), у разі необхідності з посиланням на додатки, оцінку цієї інформації; 4) узагальнені висновки-рекомендації Ради щодо того, яким чином Вища кваліфікаційна комісії суддів України може врахувати зазначену інформацію.

Проект висновку повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім'я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи; 3) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки; 4) мотиви для ухвалення висновку; 5) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.

Згідно зі ст. 18 Регламенту ГРД, за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення. У разі, якщо після ухвалення рішення щодо судді стане відомою інша важлива інформація, Рада колегією чи зборами може прийняти рішення про надання такої інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ГРД надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або суддівського досьє, за наявності відповідних підстав.

Згідно з п. 39 висновку КРЄС №17 (2014), про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади випливає, що джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини та обставин справи, суд приходить до висновку, що підставою для прийняття висновку є наявність у ГРД або достовірної інформації, або обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об'єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

Водночас, суд звертає увагу на те, що визначення поняття «доброчесність» відсутнє у національному законодавстві України. Про зазначене зауважено і у п. 1.1. р. ІІІ Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 та п. 1.3. Звіту Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року (https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_rady_evropy.pdf).

У контексті наведеного слід додати, що згідно з п.п. 169-170 рішення ЄСПЛ від 09.04.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), «вислів «згідно із законом» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25.03.1998 у справі «Копп проти Швейцарії», п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).

Отже, ця фраза передбачає (inter alia), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24.04.2008 у справі «C. G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, п. 39).

Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства», заява №44787/98, п. 46, 2001-IX).

У п. 49 рішення ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) зазначено, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі – у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.

Згідно із Законом і Регламентом ГРД, обсяг оцінювання, здійснюваного ГРД, обмежується професійною етикою та доброчесністю суддів та кандидатів на посаду судді.

Обов'язок суддів дотримуватися правил суддівської етики та суддівської доброчесності, а також обов'язок подавати декларацію доброчесності судді, декларацію родинних зв’язків і дотримуватися антикорупційного законодавства прямо встановлені Законом (ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Поряд з цим, відповідно до вимог п. 11 глави 2 розділу ІІ Положення, відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 11.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам. 11.2. Відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

Відповідно до вимог п. 10 глави 3 розділу ІІ Положення, відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 10.1. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації про доходи від професійної діяльності для самозайнятої особи, фізичної особи – підприємця. 10.2. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації родинних зв’язків та декларації доброчесності, а також інших документах, поданих кандидатом. 10.3. Наявність інформації про вчинення кандидатом на посаду судді проступків або правопорушень, які свідчать про його недоброчесність, а також фактів притягнення його до відповідальності. 10.4. Наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя. 10.5. Відповідність витрат і майна кандидата на посаду судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам. 10.6. Дотримання кандидатом на посаду судді законодавства, що регулює його професійну діяльність.

Відповідно до п. 12 глави 2 розділу ІІ Положення, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї задекларованим доходам. 12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім'ї задекларованим доходам. 12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції. 12.4. Наявність обставин, передбачених пп. пп. 9-12, 15-19 ч. 1 ст. 106 Закону. 12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді. 12.6. Наявність незабезпечених зобов'язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею. 12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими: 12.7.1. Чесність і порядність. 12.7.2. Контрпродуктивна поведінка. 12.7.3. Схильність до зловживань.

Показники, передбачені п.п. 12.1-12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема: 1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади; 2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності); 4) декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді; 5) результатів регулярного оцінювання; 6) результатів перевірки декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності); 7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності); 8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Показник, передбачений п. 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, та співбесіди.

Таким чином, оскільки відповідно до ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ГРД утворюється з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, суд вважає, що при прийнятті будь-якого з передбачених статтями 18, 19 Регламенту рішень, відповідач має враховувати саме показники, визначені відповідними пунктами та главами Положення.

Підсумовуючи викладене, виходячи з положень ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 19 Регламенту, суд акцентує увагу на тому, що висновки ГРД повинні бути обґрунтованими, а викладені в них обставини - достовірно підтвердженими.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Даний конституційний припис закріплений у ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі         Конституції України         гарантується.

Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини констатує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Дані позиції знаходять своє практичне застосування і у практиці Верховного Суду (постанова від 28.08.2018 у справі №820/3789/17).

Суд зауважує, що оскільки у правовідносинах з позивачем ГРД виступає як суб'єкт владних повноважень, складений нею висновок, як акт індивідуальної дії, який зумовлює виникнення правових наслідків для позивача в питаннях суддівської кар’єри останнього, має відповідати критеріям, визначеними ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.     

Зважаючи, що висновок за своїми ознаками фактично є рішенням суб’єкта владних повноважень, суд наголошує, що на нього розповсюджуються вимоги ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені         Конституцією         та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, необхідною є перевірка судом оскаржуваного висновку ГРД на відповідність критеріям, що встановлені у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

У Звіті USAID щодо Громадської ради доброчесності та результатів її роботи, які використовує Вища кваліфікаційна комісія суддів (квітень-травень 2017 року) (адреса посилання: https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_grd.pdf) констатується, що відповідно до п. 6 ст. 87 Закону «Про судоустрій та статус суддів», ГРД збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) і надає ВККСУ інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді).

Якщо кандидат не задовольняє критерії професійної етики та доброчесності, разом з іншою інформацією мають повідомлятися також обґрунтовані причини, з урахуванням яких зроблено висновок про невідповідність. Виходячи з тлумачення змісту цієї статті, рекомендується, щоб висновок ГРД про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, що надається ВККСУ, не просто містив мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документацією, яка перевіряється, і яка містить інформацію про та посилання на порушення кандидатом певних стандартів професійної етики та доброчесності.

У Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року зазначається, що у п. 24 Висновку КРЄС № 1 (2001) про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів вказано, що об’єктивні стандарти потрібні не лише для того, щоб виключити політичний вплив, але й з інших причин, наприклад, щоб уникнути ризику, пов’язаного з припущенням про наявність фаворитизму, консерватизму та корпоративізму, який виникає, коли призначення або оцінювання здійснюються не на основі чітко визначеної процедури, а на підставі особистих рекомендацій. Згідно з викладеними у Звіті висновками, усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар’єри суддів, повинні бути обґрунтованими (п. 92. Висновку КРЄС № 10 (2007) про судову раду на службі суспільству). Однак через вказані вище недоліки щодо нерелевантності інформації, оцінювання судових рішень та різних підходів до конкретних фактів можна дійти висновку, що окремі затверджені ГРД висновки були необґрунтованими або частково необґрунтованими.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного висновку, ГРД не забезпечила судді право на відповідь до початку його співбесіди з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, що не спростовано відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, під час судового розгляду справи. Вказане фактично позбавило позивача права на надання останнім пояснень безпосередньо до ГРД.

Крім того, суд погоджується з твердженнями позивача щодо відсутності в оскаржуваному висновку інформації щодо особи/осіб, які підписали такий висновок, оскільки останній у графі підпису містить лише позначення «координатор ГРД (підписано електронним цифровим підписом)». Жодних пояснень з приводу вказаного відповідачем також не надано.

Щодо суті обставин, які були покладені в основу оскаржуваного висновку, інтерпретація яких стала підставою для його прийняття, необхідно зазначити наступне.

Так, оскаржуваний висновок ГРД про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Могила Сергія Костянтиновича критеріям доброчесності та професійної етики від 24.01.2019, ґрунтується на тому, що, проаналізувавши інформацію про суддю Вищого господарського суду України Могла Сергія Костянтиновича, ГРД виявила дані, які, на їх думку, дають підстави для висновку про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, а саме: 1) кандидат на посаду судді, обіймаючи посаду, отримував державні нагороди, а також будь-які інші винагороди; 2) кандидат на посаду судді використовував родинні зв’язки для здійснення кар’єри чи отримання невиправданих преференцій; 3) кандидат не пояснив переконливо джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (його, членів сім’ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ; 4) кандидат на посаду судді приватизував квартиру, яка була надана як службова і продав її; 5) кандидат на посаду судді не реагував на відомі йому випадки недоброчесної або неетичної поведінки колег, покривав таку поведінку або відомі йому факти протиправної діяльності суддів, працівників суду, нехтуючи відповідальністю не лише за свою поведінку, а і за діяльність системи правосуддя загалом; 6) кандидат на посаду судді допускав дії або бездіяльність, що призвело до розподілу справ у суді з порушенням принципу випадковості при використанні автоматизованої системи, або іншим чином втручався в автоматизований розподіл справ.

Стосовно вказаного Могил С.К. надав відповідні пояснення та документи. Так, позивача було нагороджено пістолетом «Форт 17-05», відповідно до наказу МВС України №2044 о/с від 08.10.2014, що цілком відповідає ч. 7 ст. 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», чинного на момент видання наказу, і ця відзнака не є «державною нагородою». Кандидат зауважив, що зброю було видано йому без порушень законодавства та факт отримання ним такої відзнаки не може свідчити про його залежність від політичних осіб в жодному разі зокрема тих, що займають високі посади у виконавчій владі У країни.

Стосовно використання родинних зав’язків для кар’єрного зростання чи отримання невиправданих преференцій кандидат зазначив, що у серпні 2002 року Указом Президента України його було призначено в межах п’ятирічного строку на посаду судді господарського суду Одеської області. Указом Президента України від 24.12.2003 Могила С.К. було призначено заступником голови цього ж суду. Надалі, на посаду судді безстроково у 2007 році та на посаду судді Вищого господарського суду України його призначила Верховна Рада України. Обрання секретарем судової палати та заступником голови Вищого господарського суду України відбувалось шляхом таємного голосування на зборах суддів зазначеного суду, що унеможливлює будь-який вплив на ухвалення рішення. Стосовно посилання ГРД, що в інтерв’ю журналісту Служби «Радіо Свобода» кандидат не заперечував проти підтримки членів його родини, Могил С.К. пояснив, що це є вільним тлумаченням ГРД його інтерв’ю, адже кандидат говорив про моральну підтримку членів його родини, а не про їх вплив на його кар’єру.

Стосовно джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ кандидатом, членами сім’ї та близькими особами Могил С.К. зазначив, що його дружина, Могил Н.М., є фізичною особою-підприємцем та отримані нею доходи підтверджуються податковими деклараціями. Позивачем та його дружиною за останні 10 років було отримано доходів на загальну суму близько 9 500 000 грн., (еквівалент до курсу національної валюти приблизно на відповідну дату отримання доходу становив близько 750 000 доларів США), з яких 2 581 328 грн. – дохід від продажу корпоративних прав, нерухомого та рухомого майна. Своєю чергою за період з 2008 року витрати родини на придбання рухомого та нерухомого майна становили до курсу національної валюти еквівалент близько 350 000 доларів США: у 2010 році було придбано автомобіль Toyota Sienna за 379 053 грн. (який було реалізовано у 2013 році), у 2014 році - автомобіль Jeep Grand Cherokee за 400 000 грн, у 2015 році - автомобіль BMW 520і (за договором фінансового лізингу, оплати за яким проводились протягом 2013 -2017 років) та квартиру в місті Києві у 2016 році – за 3 600 000 грн.

З приводу інформації, що дружина кандидата набула частки у статутному капіталі чотирьох місцевих Одеських юридичних осіб, що провадять діяльність у сфері засобів масової інформації або є інформаційними агентствами, Могил С.К. зауважив, що законодавство України не забороняє членам сім'ї судді володіти корпоративними правами у статутному капіталі господарської організації. Окрім того, зазначив, що вказана інформація є застарілою, оскільки станом на день подання пояснень його дружина володіє корпоративними правами лише у двох юридичних особах – Телекомпанії «ІТВ» TOB і ПрАТ «Інформаційне агентство «Репортер» (нині TOB «IT «Репортер»). Решту корпоративних прав було реалізовано у 2016 році, про що Могил С.К. зазначив у декларації за 2016 рік.

Могил С.К. під час співбесіди також пояснив, що у 2009 році він та його сім'я потребували поліпшення житлових умов. У 2012 році він отримав службову квартиру в місті Києві на бульварі Дружби Народів загальною площею 112,1 кв.м, яка була у стані «від будівельників». Згодом у 2014 році, ця квартира була виведена зі стану службової та приватизована ним та його доньками. У зв'язку з тим, що у цій квартирі необхідно було робити ремонт, вирішили продати її та у 2016 році придбали квартиру загальною площею 182,20 кв.м у місті Києві на бульварі Лесі Українки.

Могил С.К. звертав увагу на те, що на будь-якому етапі з 2009 року до 2016 року жодним чином не використовував службового становища та посаду судді.

Стосовно не реагування кандидатом на посаду судді Могилом С.К. на відомі йому випадки не доброчесної або неетичної поведінки колег, покривання такої поведінки або відомі йому факти протиправної діяльності суддів тощо, останній пояснив, що слідством його не було включено до групи суддів Вищого господарського суду України, на яких розподілялися справи з порушенням установленого законом порядку.

Також Могил С.К. зауважив, що за весь час слідства його жодного разу не було допитано як свідка у цій справі, а тому він не мав права та не міг надавати пояснення щодо обставин, викладених у висновку, оскільки за наявною у ЗМІ інформацією слідство досі триває. Водночас, на його думку, факт участі у зборах суддів, голосуванні, а також робота суддею у Вищому господарському суді України не є підставою для висновків, зроблених ГРД.

Радою судців України 26.11.2010 ухвалено рішення №30, яким затверджено «Положення про автоматизовану систему документообігу суду», в якому визначено, що збори суддів, відповідного суду визначають з урахуванням відповідного процесуального закону засади формування колегії суддів також у випадках: призначення колегіального складу суду першої інстанції; збільшення складу колегії суддів у судах апеляційної і касаційної інстанцій, необхідності внесення змін до складу колегії суддів у зв'язку з тимчасовою непрацездатності судді (суддів), його (їх) відпусткою, відрядженням; помилково визначеної спеціалізації; виявлення значної різниці в навантаженні на суддів (колегію суддів).

Відповідно до рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 15.12.2010 №12 «Про затвердження засад формування колегій суддів Вищого господарського суду України, передбачених положенням про автоматизовану систему документообігу суду», голові Вищого господарського суду України або за його дорученням секретарем судових палат було доручено у випадках, передбачених п.п. 3.1.6, 3.1.7, 3.1.8, 3.1.12, 3.1.14 Положення, формувати колегії суддів з розгляду конкретних справ.

Наказами Вищого господарського суду України від 17.12.2010 №56, від 28.12.2012 №67 та від 17.12.2013 №41 було доручено секретарям судових палат цього суду, зокрема Могилу С.К., формувати колегії судців із розгляду конкретних справ у межах відповідної судової палати.

Враховуючи зазначене, у своїх поясненнях кандидат наголошував, що повноваження з внесення змін до складу колегії суддів для розгляду справ у разі, зокрема, тимчасової непрацездатності судді, його відпустки, відрядження, помилково визначеної спеціалізації були передбачені для виконання секретарем судової палати як нормами Положення про автоматизовану систему документообігу суду, так і рішеннями зборів суддів Вищого господарського суду України та наказами цього суду, а тому їх реалізація не містить ознак порушення закону та ознак «незаконного» передання справ.

Відповідно до п. 4 глави 6 розділу II Положення, рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя кандидатом на посаду судді у відповідному суді ухвалюється у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту, а також бала, більшого за 0, за результатами оцінювання критеріїв особистої компетентності, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Тому, дослідивши висновок та інформацію, надану ГРД, пояснення кандидата на посаду судді Верховного Суду Могила С.К. та долучені до них документи, Комісія не встановила підстав для оцінювання позивача за критеріями професійної етики та доброчесності у 0 балів та дійшла висновку, що Могил С.К. підтвердив здатність здійснювати правосуддя в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду та ухвалила рішення від 04.02.2019 №156/вс-19, згідно з яким, Могила С.К. визнано таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, а рішенням Комісії від 25.02.2019 №257/вс-19 підтримано рішення Комісії у складі колегії від 04.02.2019 №156/вс-19 про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Могила С.К. здійснювати правосуддя.

У зв’язку з цим, слід додати, що правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначені у Законі України «Про запобігання корупції».

У відповідності до ч. 1 ст. 4 та п. 8 п. 8 ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції», виключно Національне агентство з питань запобігання корупції наділене на законодавчому рівні повноваженнями з контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

У рішенні Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 814/886/17 зазначено, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб'єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Таким чином, саме цей компетентний орган вправі стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки щодо порушення позивачем вимог щодо декларування, необхідності декларування фактів, що випливають з наведених вище обставин.

Таких висновків НАЗК під час розгляду справи до суду не надано. Відсутні і докази звернення з цього приводу відповідача чи ВККС до НАЗК.

Відповідачем також не доведено перед судом достатності вказаних обставин для висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики. Відтак, суд дійшов до висновку, що доводи відповідача у наведеному аспекті є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, отже, оскаржувані висновок та рішення ГРД, оформлене у вигляді протоколу засідання Громадської ради доброчесності від 24.01.2019, не можуть вважатися законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі висновків компетентного органу у відповідній сфері, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

У свою чергу, позовна вимога про зобов’язання ГРД вилучити висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Могила Сергія Костянтиновича критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого ГРД 24.01.2019, шляхом відкликання цього висновку з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, знаходяться поза межами належних способів захисту та компетенції ГРД, оскільки ГРД не здійснює ведення суддівського досьє та не наділена, на відміну від ВККС, правом його ведення та формування. Само по собі перебування в досьє висновку, який скасовано, не створює для будь-яких осіб будь-яких правових наслідків для цілей його застосування. Питання ж захисту гідності, честі та діловій репутації знаходяться поза межами компетенції адміністративного суду.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.ч. 1 та 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У силу п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Приписами ч.ч. 3 та 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу викладеного вбачається, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

Водночас, на підтвердження заявлених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24      500,00 грн., зокрема, надано копію акту приймання-передачі №1 від 11.11.2019 до договору про надання правової допомоги №01/08-11/19, у відповідності до якого адвокатське бюро надало, а клієнт прийняв від адвокатського бюро наступну правову допомогу: «Підготовка позовної заяви Могила Серія Костянтиновича до Громадської ради доброчесності про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії», що зайняло 20 годин із ціною послуг з ПДВ 24      500,00 грн. При цьому, у вказаному акті у графі «Всього до сплати» вказано 1      225,00 грн. Відтак, виходячи зі змісту вказаного акту не вбачається ані реального розміру витрат на професійну правничу допомогу (оскільки вбачаються розходження у ціні наданих послуг « 24 500,00 грн.» чи « 1 225,00 грн.»), ані детального опису робіт. Вказане у своїй сукупності вказує на необґрунтованість заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу.

У той же час, під час звернення з даним позовом до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2305,20 грн., у відповідності до платіжного доручення від 09.11.2019 №166. З урахуванням розміру заявлених позовних вимог, присудженню на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 1      536,80 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 77, 139, 246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Могила Сергія Костянтиновича до Громадської ради доброчесності, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (код ЄДРПОУ 37316378, адреса: 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9), задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Могила Сергія Костянтиновича критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності 24.01.2019.

Визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді протоколу засідання Громадської ради доброчесності від 24.01.2019, в частині затвердження висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Могила Сергія Костянтиновича критеріям доброчесності та професійної етики.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити здійснені Могилою Сергієм Костянтиновичем (РНОКПП 2713909596, адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 7Б, кв. 171) документально підтверджені судові витрати у розмірі 1 536,80 грн. (однієї тисячі п’ятисот тридцяти шести грн. 80 копійок) за рахунок Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9).

 

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.    

 

Суддя                                                                                                    Т.О. Скочок

Контактна інформація суду

Окружний адміністративний суд

міста Києва

01051, м. Київ,

вул. Петра Болбочана, 8, корп.1

(Керівництво суду, судді, канцелярія,

помічники та секретарі суддів)

03150, м. Київ,

вул. Велика Васильківська, 81а

(Судді, помічники та секретарі суддів)

E-mail: inbox@adm.ki.court.gov.ua

 Телефон для довідок:

    +38 (044) 591-55-64

Контакти для прийому запитів

 відповідно до Закону України

«Про доступ до публічної інформації»

Телефон: +38 (044) 591-55-63

E-mail: info@adm.ki.court.gov.ua

Графік роботи

Пн. - Чт. з 8:00 до 17:00

Пт. з 8:00 до 15:45

Обідня перерва

12-00 до 12-45

Графік прийому громадян

Керівництво Окружного адміністративного суду міста Києва проводить особистий прийом громадян, представників юридичних осіб, об’єднань громадян без статусу юридичної особи за наступним графіком:

 

Голова суду

Вовк Павло Вячеславович

Остання середа місяця з 09.00-11.00 год.


Заступник Голови суду

Келеберда Володимир Іванович

Другий і четвертий вівторок місяця з 09.00-11.00 год.


Заступник Голови суду

Аблов Євгеній Валерійович

Перший і третій понеділок місяця з 14.00-16.00 год.


Керівник апарату суду

Миронюк Дмитро Миколайович

Перший вівторок місяця з 14.00-16.00 год.