Перша сторінка

Хто на сайті

Зараз на сайті 0 користувачів і 2 гостя.

Контакт-центр суду 0-800-501-492

Рішення по справі №640/24299/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

 

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

місто Київ

20 травня 2020 року                                                                         справа №640/24299/19

 

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом

Олійника Максима Юрійовича (далі по тексту – позивач, Олійник М.Ю.)

до

Громадської ради доброчесності (далі по тексту – відповідач, ГРД)

третя особа

Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі по тексту – третя особа, ВККСУ)

про

визнання протиправним та скасування висновку про невідповідність судді Михайлівського районного суду Запорізької області Олійника М.Ю. критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженогго ГРД 16  червня 2019 року

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки не погоджується із мотивами висновку відповідача про невідповідність судді Михайлівського районного суду Запорізької області Олійника М.Ю. критеріям доброчесності та професійної етики, у зв’язку із відсутністю під час прийняття рішень очевидного конфлікту інтересів; відповідачем неправомірно оцінено винесені позивачем судові рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/24299/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ВККСУ.

Відповідач відзиву на позовну заяву та відповідних доказів до суду не надав, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Третя особа пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду також не надала.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Указом Президента України від 27 червня 2013 року №352/2013 Олійника М.Ю. призначено на посаду судді Михайлівського районного суду Запорізької області строком на пять років

Рішенням ВККСУ від 01 лютого  2018  року №8/зп-18 відповідно до  Закону України “Про судоустрій і статус суддів” призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відовідність займаній посаді, зокрема і щодо позивача

ВККСУ призначено проведення співбесіди з Олійником М.Ю. на 24 березня 2019  року за результатами дослідження досьє судді у межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.

Як вбачається із повідомлення на офіційному сайті ВККСУ за посиланням https://vkksu.gov.ua/ua/news/11-suddiw-wiznano-takimi-shtcho-widpowidaiu..., 24 червня 2019 року на засіданнях колегій ВККСУ проводилися співбесіди та визначалися результати кваліфікаційного оцінювання 15 суддів місцевих судів на відповідність займаній посаді; за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді Комісією ухвалено, зокрема, рішення про те, що Олійник М.Ю. відповідає займаній посаді.

Позивач надав у справу висновок про невідповідність судді Михайлівського районного суду Запорізької області Олійника М.Ю. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 16 червня 2019 року, у якому зазначено, що суддя приймав рішення за наявності очевидного конфлікту інтересів (підпункт 3.9 пункту 3 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 11 січня 2019 року). у своїй анкеті як осіб, які можуть надати позивачу рекомендацію, зазначено Пушкарьову Світлану Павлівну та Нікандрову Світлану Олександрівну. За даними відкритих джерел Пушкарьова С.П. є суддею Василівського районного суду Запорізької області з квітня 1990 року, а Нікандрова С.О. є суддею цього ж суду з грудня 2004 року. У цьому суді працював і Олійник М.Ю. з квітня 2003 року по липень 2013 року на посадах секретаря судового засідання, консультанта та помічника судді. Тобто, позивач не тільки тривалий час працював в одному суді з Пушкарьовою С.П. та Нікандровою С.О., але й у нього склалися з ними настільки близькі відносини, що вони можуть надати йому рекомендацію. Ухвалою Михайлівського районного суду Запорізької області від 01 квітня 2015 року у справі №311/85/15-ц закрите провадження у цивільній справі за позовом Сібулатова М.П. до Нікандрової С.О. про визнання незаконними дій та бездіяльності через те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Постановою Михайлівського районного суду Запорізької області від 12 січня 2016 року у справі №311/4536/15-а задоволено позов Пушкарьової С.П. до Управління Пенсійного фонду України у Василівському районі Запорізької області та визнано протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії за віком. Вказані рішення ухвалені позивачем. На думку ГРД, розгляд суддею справ, в яких учасниками були його колишні колеги, які, крім того, є особами, які можуть надати йому рекомендацію, породжує обгрунтовані сумніви у можливості судді забзпечити належний та безсторонній судовий розгляд.

Вирішуючи питання підсудність даного спору за участю ГРД адміністративному суду та наявність правових підстав для оскарження висновку ГРД, суд виходить із наступних міркувань.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до визначення пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб’єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

При цьому відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2015 року №8 “Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів” для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб’єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб’єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції, а статус відповідного органу як суб’єкта владних повноважень не ставиться в залежність від факту його реєстрації як юридичної особи.

Правовий статус та завдання ГРД визначені у статті 87 Закону України “Про  судоустрій і статус суддів”.

Як визначає частина перша статті 87 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону України “Про  судоустрій і статус суддів” якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Згідно з частиною першою статті 85 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

У пункті 16 частини четвертої статті 85 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

Таким чином, Закон України “Про судоустрій і статус суддів” покладає на ГРД функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями; відповідач фактично приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар’єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому є іншим суб’єктом при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства і, як наслідок, - суб’єктом владних повноважень.

При цьому, суд звертає увагу, що даний спір стосується проходження позивачем публічної служби.

Так, за визначенням пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Як свідчать обставини справи, на момент складення оскаржуваного висновку Олійник   М.Ю. обіймав посаду судді Михайлівського районного суду Запорізької області.

Оскільки процес складення та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики є здійсненням владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби, на думку суду, даний спір є публічно-правовими та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

У свою чергу оскаржувані висновки є різновидом актів індивідуальної дії, оскільки безпосередньо стосуються прав та інтересів Олійника М.Ю., містять твердження про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики і підлягають дослідженню у межах кваліфікаційного оцінювання.

Згідно з частиною третьої статті 88 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1)  склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2)  рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3)  суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4)  рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких ВККСУ дійшла відповідних висновків.

Отже, чинне законодавство не надає право оскаржити рішення ВККСУ з підстав його необґрунтованості щодо питань невідповідності учасника конкурсу критеріям доброчесності та професійної етики, у разі обґрунтування рішення відповідним негативним висновком ГРД, оскільки Закон України “Про судоустрій і статус суддів” допускає можливість оскарження такого рішення ВККСУ виключно з формальних підстав.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Надаючи тлумачення зазначеній нормі, Конституційний Суд України в рішенні від 25 грудня 1997 року №9-зп у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55,  64,  124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) вказав, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що “Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)”.

Враховуючи викладене, оскарження висновку ГРД є реалізацією права на звернення до суду з метою отримання ефективного засобу юридичного захисту.

Згідно з частиною шостою статті 87 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” громадська рада доброчесності: 1)  збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2)  надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Відповідно до частини першої статті 2 Регламенту Громадської ради доброчесності, схваленого рішенням ГРД від 23 листопада 2016 року №1/2016 (далі по тексту – Регламент ГРД), завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Стаття 19 Регламенту ГРД передбачає, що за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Громадська рада доброчесності колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Суд звертає увагу, що поняття “доброчесність” чинним законодавством не визначене, а тому є оціночним поняттям.

Поряд з цим, відповідно до пункту 12 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККСУ від 03 листопада 2016 року №143/зп-16, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї задекларованим доходам.

12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім’ї задекларованим доходам.

12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

12.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 9– 12, 15– 19 частини першої статті 106 Закону.

12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді.

12.6. Наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею.

12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими:

12.7.1. Чесність і порядність.

12.7.2. Контрпродуктивна поведінка.

12.7.3. Схильність до зловживань.

Показники, передбачені пунктами 12.1– 12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема: 1)  інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади; 2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності); 4) декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді; 5) результатів регулярного оцінювання; 6) результатів перевірки декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності); 7)  висновків Громадської ради доброчесності (за наявності); 8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Показник, передбачений пунктом 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

У Звіті USAID щодо Громадської ради доброчесності та результатів її роботи, які використовує Вища кваліфікаційна комісія суддів (квітень-травень 2017 року) за посиланням https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_grd.pdf констатується, що відповідно до пункту 6  статті 87 Закону “Про судоустрій та статус суддів” ГРД збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) і надає ВККСУ інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді).

Якщо кандидат не задовольняє критерії професійної етики та доброчесності, разом з іншою інформацією мають повідомлятися також обґрунтовані причини, з урахуванням яких зроблено висновок про невідповідність. Виходячи з тлумачення змісту цієї статті, рекомендується, щоб висновок ГРД про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, що надається ВККСУ,  не просто містив мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина  доповнювалася документацією, яка перевіряється, і яка містить інформацію про та посилання на порушення кандидатом певних стандартів професійної етики та доброчесності.

У Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року зазначається, що у п. 24 Висновку КРЄС № 1 (2001) про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів вказано, що об’єктивні стандарти потрібні не лише для того, щоб виключити політичний вплив, але й з інших причин, наприклад, щоб уникнути ризику, пов’язаного з припущенням про наявність фаворитизму, консерватизму та корпоративізму, який виникає, коли призначення або оцінювання здійснюються не на основі чітко визначеної процедури, а на підставі особистих рекомендацій. Згідно викладених у Звіті висновків, усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар’єри суддів, повинні бути обґрунтованими (пункт 92. Висновку КРЄС №10 (2007) про судову раду на службі суспільству). Однак, через вказані вище недоліки щодо нерелевантності інформації, оцінювання судових рішень та різних підходів до конкретних фактів можна дійти висновку, що окремі затверджені ГРД висновки були необґрунтованими або частково необґрунтованими.

Суд зауважує, що, як і будь-яке рішення суб’єкта владних повноважень, висновок ГРД має бути обґрунтованим, ґрунтуватись на достовірних обставинах та підтверджуватись відповідними доказами.

Оцінюючи висновки ГРД на предмет їх обґрунтованості по суті висвітлених у них питань, суд звертає увагу на наступне.

Підставою для висновку про невідповідність Олійника М.Ю. критеріям доброчесності та професійної етики від 16 червня 2019 року ГРД зазначила прийняття рішень за наявності очевидного конфлікту інтересів

У висновках про невідповідність Олійника М.Ю. критеріям доброчесності та професійної етики зазнчаено наступне: своїй анкеті як осіб, які можуть надати позивачу рекомендацію, зазначено Пушкарьову Світлану Павлівну та Нікандрову Світлану Олександрівну. За даними відкритих джерел Пушкарьова С.П. є суддею Василівського районного суду Запорізької області з квітня 1990 року, а Нікандрова С.О. є суддею цього ж суду з грудня 2004 року. У цьому суді працював і Олійник М.Ю. з квітня 2003 року по липень 2013 року на посадах секретаря судового засідання, консультанта та помічника судді. Тобто, позивач не тільки тривалий час працював в одному суді з Пушкарьовою С.П. та Нікандровою С.О., але й у нього склалися з ними настільки близькі відносини, що вони можуть надати йому рекомендацію. Ухвалою Михайлівського районного суду Запорізької області від 01 квітня 2015 року у справі №311/85/15-ц закрите провадження у цивільній справі за позовом Сібулатова М.П. до Нікандрової С.О. про визнання незаконними дій та бездіяльності через те, що справа не підлягає розгялду в порядку цивільного судочинства. Постановою Михайлівського районного суду Запорізької області від 12 січня 2016 року у справі №311/4536/15-а задоволено позов Пушкарьової С.П. до Управління Пенсійного фонду України у Василівському районі Запорізької області та визнано протиправними дії відповідача щодо припинення виплаті їй пенсії за віком. Вказані рішення ухвалені позивачем. На думку ГРД, розгляд суддею справ, в яких учасниками були його колишні колеги, які, крім того, є особами, які можуть надати йому рекомендацію, породжує обгрунтовані сумніви у можливості судді забезпечити належний та безсторонній судовий розгляд.

Суд встановив, що ухвалою Михайлівського районного суду Запорізької області (суддя Олійник М.Ю.) від 01 квітня 2015 року у цивільній справі №311/85/15-ц за позовом Сібулатова М.П. до судді Василівського районного суду Запорізької області Нікандрової Світлани Олександрівни про визнання незаконними дій та бездіяльності, та стягнення моральної шкоди, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19  травня 2015 року, закрито провадження у справі, оскільки справи не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Михайлівського районного суду Запорізької області (суддя Олійник  М.Ю.) від 12 січня 2016 року у справі №311/4536/15-а позов Пушкарьової Світлани Павлівни до Управління Пенсійного фонду України у Василівському районі Запорізької області про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії – задоволено, визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Василівському районі Запорізької області щодо припинення виплати Пушкарьовій С.П. пенсії за віком з 01 червня 2015 року, зобов’язано Управління Пенсійного фонду України у Василівському районі Запорізької області відновити з 01 червня 2015 року виплату Пушкарьовій С.П. пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”.

Відповідно до частини першої  статті 129 Конституції України  суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Конституційний Суд України в абзаці першому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України “Про статус суддів” (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зауважив, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов’язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року №2-рп/2011 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 93 Конституції України (справа про позачерговий розгляд законопроектів) давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень.

Згідно з пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007  року №8 “Про незалежність судової влади” відповідно до частини п’ятої статті 124  Конституції України  судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Такий підхід повністю узгоджується із міжнародними стандартами.

Відповідно до пункту 5 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.

У названих Рекомендаціях також зазначено, що судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункт 70). Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66).

Принципом І (2) (а)(і) Рекомендації №(94) 12 “Незалежність, дієвість та роль суддів”, ухваленої 13 жовтня 1994 року Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів, передбачено, що рішення суддів не повинні переглядатись інакше, ніж через визначену законом процедуру апеляцій.

Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) “Незалежність судді у його власному суді” суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції, або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 09 січня 2013 року у справі “Олександр Волков проти України” зазначено, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (пункт 80).

Таким чином, ГРД не наділена законом повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судових рішень, у тому числі у справах №311/85/15-ц та №311/4536/15-а, та, відповідно, робити будь-які висновки з даного приводу.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 травня 2015 року ухвалу Михайлівського районного суду Запорізької області від 01 квітня 2015 року по цій справі залишено без змін. Тобто, винесена позивачем ухвала Михайлівського районного суду Запорізької області від 01 квітня 2015 року набрала законної сили та є чинною.

При цьому, відповідно до підпункту 3.9 пункту 3 Індикаторів визначення суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 11 січня 2019 року, одним із індикаторів, що вказує на невідповідність критерію чесності і непідкупності є те, що суддя приймав рішення за наявності очевидного конфлікту інтересів.

За визначенням частини першої статті 1 Закону України “Про запобігання корупції” потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень; реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом із тим, ГРД не доведено, що суддя Олійник М.Ю. приймав рішення за наявності очевидного конфлікту інтересів, зокрема, що у нього був наявний приватний інтерес або існувала суперечність між приватним інтересом Олійника М.Ю. та його повноваженнями судді при ухваленні рішень за позовами Пушкарьової С.П. та Ніканорової С.О.

На думку суду, той факт, що позивач деякий час працював із Пушкарьовою С.П. та Ніканоровою  С.О. в одному суді, не свідчить про конфлікт інтересів.

Отже, враховуючи викладене, посилання ГРД на підпункт 3.9 пункту 3  Індикаторів безпідставним та не підтверджується матеріалами справи.

Крім того, статтею 3 Регламенту ГРД визначено, що члени Ради поділяють такі цінності як гідність, справедливість, права людини, доброчесність, повага до незалежності суддів і керуються ними у своїй діяльності. Рада та її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності.

Однак, судження відповідача в оскаржуваному висновку про ухвалення суддею рішень за наявності очевидного конфлікту інтересів не відповідають принципу поваги до незалежності суддів.

В оскаржуваних висновках також зазначено додаткову інформацію для ВККСУ, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснення судді: згідно з даними декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2018 рік, суддя отримав дохід від відчуження нерухомого майна у розмірі 49  776,00 грн., виходячи з даних декларації за 2017  рік можна стверджувати, що суддя відчужив квартиру у м. Токмак Запорізької області площею 51,4 кв. м. Потребує пояснення судді порівняно низька вартість продажу квартири.

Додатково ГРД зазначила, що не змогла забезпечити судді право на відповідь до затвердження цього висновку, оскільки суддя не надав контактної інформації.

Размо із тим, суд зазначає, що посилання відповідача є безпідставними, не грунтуються на аналізі та перевірці інформації, є лише припущенням про ймовірну занижену вартість нерухомого майна.

При вирішені даного спору суд також враховує, що у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 квтня 2018 року в адміністративній справі №814/886/17 зазначено, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб’єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

У свою чергу будь-яких рішень Національного агентства з питань запобігання корупції у відношенні позивача в частині задекларованих ним відомостей не виявлено, тому суд приходиь до висновку про безпідставність зазначених ГРД у висновку відомостей.

З урахуванням викладеного, на думку суду, твердження ГРД про невідповідність судді Михайлівського районного суду Запорізької області Олійника М.Ю. критеріям доброчесності та професійної етики є необґрунтованими та не підтверджуються належними і допустимими доказами.

Крім того, суд звертає увагу, що наявна у справі копія роздруківок спірних висновків ГРД свідчить, що такий висновок не підписаний уповноваженими особами, що ставить під сумнів його легітимність.

Таким чином, висновок ГРД про невідповідність судді Михайлівського районного суду Запорізької області Олійника М.Ю. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 16 червня 2019 року, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)  на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)  з  використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)  обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення  дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7)  з  дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)  пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)  з  урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних висновків з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Олійника М.Ю. підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки ГРД не має призначених бюджетних асигнувань, сплачений позивачем судовий збір відшкодовується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

 

В И Р І Ш И В:

 

1.  Адміністративний позов Олійника Максима Юрійовича задовольнити повністю.

2.  Визнати протиправними та скасувати висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність судді Михайлівського районного суду Запорізької області Олійника Максима Юрійовича критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 16 червня 2019 року.

3.  Стягнути на користь Олійника Максима Юрійовича понесені ним витрати по сплаті судового збору у 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок коштів Державного бюджету України.

 

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п’ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

 

Олійник Максим Юрійович (71600, Запорізька обл., Василівський р-й, м. Василівка, вул. Приморська, буд. 42, кв. 6; реєстраційний номер облікової картки платника податків 3082309856);

Громадська рада доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, буд. 9, ідентифікаційний код не відомий);

Вища кваліфікаційна комісія суддів України (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, буд. 9; ідентифікаційний код 37316378).


 

Суддя                                                                                                     В.А. Кузьменко

Контактна інформація суду

Окружний адміністративний суд

міста Києва

01051, м. Київ,

вул. Петра Болбочана, 8, корп.1

(Керівництво суду, судді, канцелярія,

помічники та секретарі суддів)

03150, м. Київ,

вул. Велика Васильківська, 81а

(Судді, помічники та секретарі суддів)

E-mail: inbox@adm.ki.court.gov.ua

 Телефон для довідок:

    +38 (044) 591-55-64

Контакти для прийому запитів

 відповідно до Закону України

«Про доступ до публічної інформації»

Телефон: +38 (044) 591-55-63

E-mail: info@adm.ki.court.gov.ua

Графік роботи

Пн. - Чт. з 8:00 до 17:00

Пт. з 8:00 до 15:45

Обідня перерва

12-00 до 12-45

Графік прийому громадян

Керівництво Окружного адміністративного суду міста Києва проводить особистий прийом громадян, представників юридичних осіб, об’єднань громадян без статусу юридичної особи за наступним графіком:

 

Голова суду

Вовк Павло Вячеславович

Остання середа місяця з 09.00-11.00 год.


Заступник Голови суду

Келеберда Володимир Іванович

Другий і четвертий вівторок місяця з 09.00-11.00 год.


Заступник Голови суду

Аблов Євгеній Валерійович

Перший і третій понеділок місяця з 14.00-16.00 год.


Керівник апарату суду

Миронюк Дмитро Миколайович

Перший вівторок місяця з 14.00-16.00 год.